Є люди, які шукають правду, бажають розібратися, якою дорогою йти. Та шукають істину вони там, де її ніколи не було, чисту воду – в замулених джерелах. Начальник мого батька на роботі був непоганою людиною. В ті роки, коли за віру в Бога утискали, він прихильно ставився до мого батька.
Обійнявши посаду, він викликав батька до кабінету й сказав:
– Олексію Павловичу, я чув, що Ви вірите в чудеса, чи це правда?
– Так, – відповів батько.
– Назвіть бодай одне.
Батько подумав і сказав:
– Ви у мене сьомий начальник. Всі хотіли вигнати мене з роботи за віру в Бога, але їх звільнили, а я ще працюю.
Начальник засміявся: «Йди, працюй»
Так і працювали вони разом до пенсії. Потім, вже на заслуженому відпочинку, разом влаштувалися на так звану вертушку: розвозили щебінь спеціяльним поїздом по різних будовах України. В супровідному вагончику разом заповнювали чимало часу, багато бесідували. Пізніше, звільнюючись, він сказав моєму батькові: «На заслуженому відпочинку займусь пошуком істини». Батько подарував йому Біблію, яка в ті роки була дефіцитом, і вони розсталися.
Батько дав мені його адресу, телефон, попросив зайти до нього і допомогти розібратись у пошуках істини. Коли я увійшов до його затишної квартири, він з радістю прийняв мене, завів до свого кабінету. На великому столі стояли два стоси книг. Поряд була розгорнута так звана «Забавна Біблія», трохи праворуч – «Біблія для віруючих і невіруючих». Обидві ці книги були написані відомими атеїстами. Лежав зошит, куди він виписував цікаві думки. В обох стосах були книги з атеїзму різних авторів.
– А де ж Біблія? – запитав я його.
– У шафі, на верхній полиці, – відповів господар. Ось намагаюсь розібратись, – сказав він й указав на книги.
– Так Ви почніть з Біблії.
– Ні, – відповів він. Я вирішив прочитати відомих атеїстів, хочу зрозуміти їхній погляд, потім займусь Біблією.
Як я не намагався переконати його, що не там він шукає, він так і не погодився. Коли я ішов, він запросив мене ще раз до нього на гостину.
Кілька років поспіль, час від часу, я заходив до нього, і він іноді із захватом повідомляв мені про нові відкриття в атеїстичному світі. Коли я говорив про вічність, про зустріч з Богом, він ставав сумним і все обіцяв, що колись почне читати Біблію. Одного разу. Коли я зателефонував, бажаючи зайти, його донька повідомила, що він тяжко хворий. Спливло трохи часу, і він помер. Донька покійного запитала: «Куди подіти Біблію, знайшла на верхній полиці у шафі з одягом?…»
Він так і пішов, не встигнувши знайти істину, бо шукав не там, де її можна знайти. Чимало людей сьогодні захоплені релігійним пошуком. Шукають істину в східних релігіях, в окультизмі, у філософських ученнях, нехтуючи єдиною Книгою, Автор якої заявляє: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене.» (Івана 14:6).
Як протверезливо звучать слова пророка Єремії: «Так говорить Господь: Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає!… Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь то надія його!»(Єремія 17:5,10).
Автор: Леонід Петренко (Уривок з книги: “Нотатки пресвітера”)
Шкода, що так людина пропустила найголовніше в своєму житті…
Особисто мій шлях до Бога розпочався 1987 року трохи іншим шляхом. Недалеко від Запоріжжя. Я розкладав перед собою атеїстичну літературу (якої тоді було дуже багато) і поруч клав Біблію. Читав і порівнював. Це відбувалося приблизко днів 4-5. Потім я відклав атеїстичну літературу вбік, назвав її мотлохом, неправдою і почав сам своїми словами звертатися до Бога, щоб Він Сам допоміг мені зрозуміти істину. Були справжні чудеса в моєму житті на шляху пізнання Бога. Були відкриття, багато було передумано, відкрито самому собі з того, чого не знав раніше! Так я став віруючим! Слава Творцю навіки! Дякую Тобі, мій Боже!
Алекс