Генетика й еволюція були ворогами з самого свого початку. Грегор Мендель, батько генетики, і Чарльз Дарвін, батько еволюції, були сучасниками. У той же самий час, коли Дарвін стверджував, що істоти могли перетворюватися в інші істоти, Мендель показував, що навіть індивідуальні особливості залишаються постійними.
У той час як ідеї Дарвіна були засновані на помилкових і неперевірених ідеях про спадковість, висновки Менделя були засновані на обережному експериментуванні. Тільки ігноруючи повні знання сучасної генетики, можливо підтримувати казку про еволюцію. Щоб допомогти розвивати нову біологію, засновану на створенні, а не на еволюції, дозвольте нам навести деякі свідоцтва генетики, класифіковані за чотирма джерелами зміни: довкілля, рекомбінація, мутації й створення.
Довкілля
Це відноситься до всіх зовнішніх чинників, які впливають на організм протягом його життя. Наприклад, одна людина може мати темнішу шкіру, ніж інша, просто через те, що вона більше перебуває під сонцем.
Або інший може мати великі м’язи, тому що він тренується більше. Такі зміни, викликані навколишнім середовищем, в загальному не мають ніякої важливості для історії життя, тому що вони припиняють існувати, коли їх власники вмирають: вони не передаються.
В середині 1800-х років деякі вчені вважали, що зміни, викликані навколишнім середовищем, можуть бути успадковані. Дарвін прийняв цю помилку [1], і це, без сумніву, полегшило для нього можливість вірити в те, що одна істота могла перетворитися в іншу. Він пояснив таким чином походження довгої шиї жирафів, частково, через «успадковані наслідки збільшеного використання частин».
У сезони обмеженої кількості їжі, міркував Дарвін, жирафи витягали свої шиї до листя, що імовірно призводило до довших ший які передавалися нащадкам.
Рекомбінація
Цей процес залучає перетасування генів і є причиною того, що діти нагадують своїх батьків, але не схожі в точності на кожного з них. Відкриття принципів рекомбінації стало великим внеском Грегора Менделя в науку генетики.
Мендель показав, що, в той час, як риси могли бути приховані в поколінні, вони зазвичай не губилися, і коли нові риси виявлялися, то це було тому, що їхні генетичні чинники були там весь час. Рекомбінація дозволяє відбуватися обмеженим змінам в межах створених видів. Але вона обмежена, тому що фактично всі зміни виробляються з перетасуванням генів, які там вже перебувають. Наприклад, з 1800-х років селекціонери рослин прагнули збільшити вміст цукру в цукрових буряках. І вони мали успіх. Приблизно за 75 років селекційного вирощування стало можливим збільшити вміст цукру з 6% до 17%. Але удосконалення зупинилося, і подальший добір не збільшував вміст цукру. Чому? Тому що всі гени для виробництва цукру були зібрані в один сорт, і ніяке подальше збільшення не було можливим.
Серед істот, за якими Дарвін спостерігав на Галапагоських островах, була група наземних птахів − в’юрків. У цій групі ми можемо бачити широку мінливість в зовнішності й в способі життя. Дарвін надав, як я вірю, правильну інтерпретацію перетворення в’юрків в таких, якими вони є зараз. Кілька особин були, ймовірно, понесені до островів від південноамериканського материка, і сьогоднішні в’юрки – це нащадки тих «піонерів». Однак, в той час, як Дарвін розглядав в’юрків як приклад еволюції, ми можемо тепер вважати їх просто результатом рекомбінації в межах єдиного створеного виду. В’юрки-піонери принесли з собою досить генетичної мінливості, згодом відсортованої в те, що ми спостерігаємо сьогодні [2].
Мутації
Тепер розглянемо третє джерело змін – мутації. Мутації – це помилки в генетичному процесі копіювання. Кожна жива клітина має складні молекулярні механізми, спроєктовані для того, щоб точно копіювати ДНК, генетичну молекулу. Але як це буває з іншими процесами копіювання, іноді відбуваються помилки, хоча і не дуже часто. Раз в 10 000–100 000 копій ген буде містити помилку. Клітина має механізми для того, щоб виправляти ці помилки, але деякі мутації все ж прослизають.
Якого роду зміни виробляються мутаціями? Деякі не мають ніякого ефекту, або виробляють настільки незначне редагування, що воно не має ніякого впливу на тварину. Але багато мутацій істотно впливають на їх власників. Така мутація «голий півень» – випадок, коли у птаха не виростають пір’я. Такі мутаційні дефекти рідко бувають вигідними (виключаючи бажання селекціонера вибрати цей тип, щоб не було необхідності обскубувати його перед приготуванням), але ніколи не додають нічого нового.
Немає мутацій, які показували б, як виникло пір’я або що-небудь подібне. Виходячи з моделі створення, якого ефекту можна було очікувати від довільних мутацій, від генетичних помилок? Ми очікували б, що майже всі мутації, що створюють зміни, будуть шкідливими, роблячи істоти менш успішними, ніж раніше. І це пророцтво підтверджено найпереконливіше. Деякі приклади допомагають проілюструвати це. Генетики почали робити експерименти з плодовою мушкою Drosophila melanogaster незабаром після настання 20 століття, і з 1910 року приблизно 3 000 видів мутацій були ідентифіковані [3]. Всі ці мутації шкідливі або нешкідливі; жодна з них не виробляє більш успішних дрозофіл – точно так, як передбачено моделлю створення. Але хіба не існує сприятливих мутацій? Так, існують. Вигідна мутація – це просто та, яка дозволяє її власникові виробляти більше нащадків і робити більший внесок в майбутні покоління, ніж ті істоти, які не мають цієї мутації.
Дарвін звернув увагу на безкрилих жуків на острові Мадейра. Для жука, що живе на вітряному острові, крила можуть бути незручними, тому що істоти в польоті, більш імовірно, будуть віднесені в море. Мутації, що призводять до втрати крил у жуків могли бути корисними. Сліпа печерна риба являє собою подібний приклад. Очі дуже вразливі до поранення, і істота, яка живе в темряві, витягла б вигоду з мутацій, якы замінюють око на шрамоподібну тканину, зменшуючи цю уразливість. У світі світла відсутність очей було б жахливою перешкодою, але не є такою в темній печері. У той час як ці мутації виробляють рішучу і вигідну зміну, важливо помітити, що це завжди втрата інформації, ї і ніколи не її збільшення. Ніколи не спостерігається зворотне явище, а саме, щоб крила або очі з’являлися на істотах, які ніколи не мали інформації для їх творення. Природний відбір є очевидним фактом – деякі види більш успішні, ніж інші, і таким чином вони вносять більше життєздатного потомства в майбутні покоління.
Відомий приклад – березовий п’ядун. Наскільки відомо, ця міль завжди існувала у двох основних варіантах – плямиста і чорна. У доіндустріальній Англії багато стовбурів дерев були світлими. Це забезпечило камуфляж для плямистого різновиду, і птахи краще полювали на чорну. Більшість колекцій показували більше плямистих, ніж чорних різновидів. Коли в Англії настав індустріальний період, забруднення затемнило стовбури дерев, так що чорний різновид став більш прихованим, і плямисті стали більш помітними. Незабаром було набагато більше чорної молі, ніж плямистої. Коли популяція стикається зі змінною довкілля, або як результат переміщення в новий ареал, природний відбір заохочує комбінації рис, які зроблять істоту більш успішною в його новому навколишньому середовищі. Це можна було б розглядати як позитивну роль природного відбору.
Читайте також:
Створення
Перші три джерела змін вельми неадекватні, щоб пояснити складність і різноманітність життя, яку ми бачимо сьогодні на Землі. Істотна особливість моделі створення – це розміщення спочатку значного генетичного різноманіття в кожному створеному виді. Тільки таким чином ми можемо пояснювати можливе походження коней, ослів і зебр від одного і того ж створеного виду; або левів, тигрів і леопардів від одного створеного виду; приблизно 118 порід домашніх собак, як і шакалів, вовків і койотів від одного створеного виду. Оскільки кожен вид підкорився команді Творця бути плідним і розмножуватися, випадкові процеси рекомбінації й більш цілеспрямованого процесу природного відбору змусили кожен створений вид поділятися на ту безліч, яку ми спостерігаємо сьогодні.
Автор: Лейн Лестер
Джерело: Протестант
