Я не люблю герметичні богословські системи й не зміг би бути в церкві, яка вважає себе ексклюзивною. Розумію це з роками все більше й більше. Загалом, я не уявляю свого життя без церкви й не вірю, що можна бути християнином наодинці. Все моє християнське життя проходило в спільноті. Я завжди був приналежним до церковної громади. Так я вірю і так живу. Однак, сьогодні все більше усвідомлюю, що я не зміг би бути в будь-якій спільноті. Втім, не тому що вони мене не влаштовують, а радше тому, що не всяка спільнота змогла б вмістити мене з моєю інклюзивністю та волелюбністю.
Мені для життя потрібна свобода. Як повітря. І я розумію, що це великий ризик. Проте, в мене є тільки одне життя і я хотів би прожити саме його, а не чиєсь чуже. Так, я хотів би пожертвувати його для інших, для служіння. Але не дуже бажаю жертвувати ним заради чиїхось ідеологічних нісенітниць. Ми покликані жертвувати душі за братів, але я не впевнений, що ми маємо помирати за братство. Я вірю, що свобода – це наше покликання у Христі. «Ви куплені високою ціною! Не ставайте рабами людей» (1 Кор.7:23). «Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності; але любов’ю служіть один одному» (Гал.5:13). Свобода – це шлях до зрілості та справжньої відповідальності. Ісус каже, що «сини є вільні»! (Мт.17:26). І свобода це якраз те, що відрізняє синів від рабів.
Якщо з церкви забрати строге регулювання і люди почнуть усіляко грішити, виникає питання: а чи є в тій церкві Святий Дух? Адже Закон потрібен тоді, коли немає Духа, «а де Господній Дух, там свобода» (2 Кор.3:17). Там немає потреби в зовнішньому регулюванні, тому що Закон є записаний на серці і «ніхто не матиме потреби навчати свого співгромадянина, ніхто свого брата, кажучи: Пізнай Господа! Усі бо вони, від найменшого й до найбільшого, будуть Мене знати» (Євр.8:11). Тому дух віри є несумісний із духом контролю. Святий Дух не потребує дублерів, Він сам є спроможний водити Божих синів за Собою.
Новий Завіт кишить текстами, які свідчать про атмосферу великої свободи та благодаті в ранній церкві. Я наведу тільки три:
«А щодо брата Аполлоса, то я дуже його просив, щоб він пішов до вас із братами, та ВІН НЕ МАВ НІЯКОЇ ОХОТИ ТЕПЕР ПРИБУТИ; прийде, як буде догідний час» (1 Кор.16:12). Дивовижно, як апостол Павло шанує свободу Аполоса.
«Ті ж, які досконалі, роздумуймо про це, а КОЛИ ВИ ДЕ В ЧОМУ ДУМАЄТЕ ІНАКШЕ, ТО БОГ І В ЦЬОМУ ПРОСВІТЛИТЬ ВАС» (Флп.3:15). Немає сумніву, що апостол Павло вірить у Святого Духа і залишає Йому роботу, щоб привести християн у Филипах до повного розуміння істини.
Читайте також:
«Хто вважає на дні, ради Господа на них вважає; і хто їсть, РАДИ ГОСПОДА ЇСТЬ, бож дякує Богові; і хто не їсть, РАДИ ГОСПОДА НЕ ЇСТЬ і дякує Богові» (Рим.14:6). Вражаюча свобода, з якою Павло дивиться на різні погляди в одній громаді щодо їжі та святкових днів.
