Якщо тобі виповнилося 27 − ти живеш довше, ніж прожили Анна Франк (15), Тупак Шакур (25), Лєрмонтов і Єсєнін (26).
Якщо тобі вже 28 – ти пережив або пережила Курта Кобейна, Емі Уайнхауз, Джима Морісона (всі вони померли у 27). І десь у твоєму віці відійшов Хіт Леджер – «той самий» Джокер…
37 років прожили Пушкін, Артюр Рембо, Вінсент Ван Гог. Не дожили до 37 леді Ді та Мерилін Монро. Цілком можливо, ти читаєш ці рядки і розумієш, що вони молодші за тебе?..
Якщо тобі 43 – в Уганді чи Китаї до тебе ставилися б як до довгожителя. У чомусь це правда, бо ти живеш довше, ніж сотні мільйонів незнайомих тобі людей. І довше, ніж Висоцький, Елвіс та Леся Українка.
Ми нічим не кращі за всіх цих людей, як і вони не кращі і не гірші за нас.
Врешті решт, питання не в тому, СКІЛЬКИ жити, а в тому – ЯК. Ми це відчуваємо, бо ж питаємо один одного «Як живеш?», а не «Скільки живеш?»))
Не ми вирішуємо, скільки жити (лише дехто сам приймає рішення, коли померти. Чи вірне – інше питання).
Недаремно хтось сказав: «Життя − це Божий дар тобі. Що ти зробиш зі своїм життям − стане твоїм даром Богу».
Якщо тобі не подобається твоє життя, сама думка про вічність може видатися страшною мукою: «Що? Отак існувати та ніколи не померти??». Але якщо ти дозволиш змінити своє життя Тому, Хто помер у 33, але досі Живий − тебе чекає безліч відкриттів.
І щось млосно-радісне, що одні люди називають «надією», інші − очікуванням Вічності.
[sc name=”futerblock” ]
