Блог Михайла Назаренка

Додаток А. Листування Левка Жабка-Потаповича та Івана Огієнка

Редакція “Слово про Слово” протягом тривалого часу знайомила вас, шановні наші читачі, з нарисами книги “Святе Письмо в Русі-Україні, або тернистий шлях Біблії до русько-українського народу в його рідній мові”. Автор намагався подати історичний матеріял, залучивши до цього досить кваліфікованих спеціялістів, використавши їхні розвідки, щоб показати драматичний, а подекуди й трагічний шлях Біблії до нашого народу.
На завершення ми пропонуємо всім, хто цікавиться історією перекладів Святого Письма на нашу мову, ознайомитися з листуванням відомого церковного діяча Євангельсько-баптистського братства за кордоном Левка Жабка-Потаповича з другим перекладачем Біблії на українську мову Іваном Огієнком (митрополитом Іларіоном). Саме Левко Жабко-Потапович був безпосереднім редактором і першим читачем Святого Письма митрополита Іларіона. Сподіваємось, що епістолярна спадщина двох великих людей приверне вашу увагу й вона якнайкраще допоможе відчути атмосферу тих років, коли українці за всіх тяжких обставин не впадали в розпач і продовжували працювати над перекладом Біблії. Цікавого вам ознайомлення і нових відкриттів.

Державний комітет архівів України

Український науково-дослідний інститут

архівної справи та документознавства

ПАМ’ЯТКИ

археографічний

щорічник

7’2007

Віктор Брехуненко, Андрій Стародуб

МОЛИМОСЯ, ЩОБ «ДОПОМІГ СКІНЧИТИ ВЕЛИКУ ТА БЛАГОСЛОВЕННУ ПРАЦЮ…»

(Листування митрополита Іларіона (Огієнка) та пастора Левка Жабко-Потаповича)

Багатогранність особистості та масштабність творчої спадщини Івана Огієнка (митрополита Іларіона) (1882–1972) закономірно привертають постійну й прискіпливу увагу дослідників. Упродовж останніх п’ятнадцяти роки в Україні побачило світ декілька сотень публікацій, присвячених його науковій, педагогічній, видавничій, культурно-просвітницькій, церковно-організаційній діяльності. Утім, навіть поява низки ґрунтовних монографій (Володимира Ляхоцького, Алли Марушкевич, Віталія Мацько, Миколи Тимошика, Зиновія Тіменика, Ірини Тюрменко та ін.)1, присвячених життю та творчості вченого, не стерла всі «білі плями» в його біографії. Багато в чому це обумовлено двома обставинами. По-перше, нетривіальним життєвим шляхом І. Огієнка, архівна спадщина якого виявилася розпорошеною в архівосховищах декількох країн. По-друге – широтою наукових інтересів ученого та наявністю в його доробку праць, для оцінки значення яких потрібні знання спеціальних філологічних та богословських дисциплін. Листування митрополита Іларіона та баптистського пастора Левка Жабко-Потаповича, яке стало об’єктом нашої публікації, є яскравою ілюстрацією подібних ускладнень. Документи збереглися у фонді митрополита в Архіві Української Православної Церкви в Канаді і працювати з ними мали можливість лише декілька українських дослідників. Обсяг збереженої у цьому архівному зібранні кореспонденції І. Ог ієнка доволі значний. За приблизними підрахунками професора Юрія Мицика, який опублікував її частину, в цьому архіві міститься листування митрополита з понад 200 кореспрондентами (всього близько 1500 документів)2. Для адекватного «прочитання» листування пастора та митрополита слід заглибитись у чи не найменш досліджену на теперішній час іпостась митрополита Іларіона як перекладача Святого Письма.Відомо, що І. Огієнко є автором повного українського перекладу Святого Письма, здійсненого ним протягом 1920–1950-х рр. Біблію в його перекладі вперше опубліковано Британським та Закордонним біблійним товариством (БіЗБТ) в Лондоні у 1962 р., і після того вона багато разів перевидавалася за кордоном та в Україні (зокрема Українським біблійним товариством у 2002–2003 рр.)3. Видання перекладу підсумувало майже сорокарічну працю вченого. Згідно зі спогадами митрополита (що підтверджуються документами), І. Огієнко вперше звернувся до Британського та Закордонного біблійного товариства з пропозицією своїх послуг в якості перекладача Св. Письма на українську мову ще у 1921 р.4 Історія його взаємин з цим товариством, та й, багато в чому, загалом історія його праці над перекладами священних текстів, ще чекає на своїх дослідників5. Зокрема, майже недослідженою залишається участь професора в діяльності комісій з перекладу Св. Письма та літургійних текстів на українську мову, котрі існували при Священному Синоді Православної митрополії в Польщі6. У цей час він не лише зробив перші переклади, але й опрацював методоло- гію перекладу Біблії на українську мову7. Для висвітлення цієї сторінки в біографії І. Огієнка потрібні ґрунтовні студії над документами в архіві Міністерства віросповідань та народної освіти міжвоєнної Польщі (1918–1939) (в Архіві нових актів у Варшаві)8 та в архіві Польської Автокефальної Православної Церкви9. Утім, можна впевнено стверджувати, що основна частина праці І. Огієнка над перекладом Св. Письма припадає на 1936–1940 рр. Згідно з його спогадами, 1 квітня 1936 р. він підписав угоду з Британським та Закордонним біблійним товариством, а 19-го липня 1940 р. – здав представнику Товариства у Польщі Володімєжу Енгольцу повний текст перекладу10.

Зі спогадів митрополита Іларіона, однак, не зрозуміло, чому БіЗБТ звернулося саме до нього. Припущення про те, що там згадали про лист п’ятнадцятирічної давнини від невідомого професора з табору інтернованих у Калуші, слід визнати маловірогідним. На більшу довіру заслуговує версія, викладена у передмові до першого видання перекладу І. Огієнка11.Згідно з нею, у 30-х рр. ХХ ст. українські протестанти із Західної України, за посередництвом відомого діяча протестантсько- го руху Василя Кузева12, зацікавили Біблійне товариство справою нового українського перекладу Св. Письма. Саме на підставі рекомендацій українських протестантів у 1936 р. воно запропонувало зробити цей переклад І. Огієнку. Того ж року організували перекладацько-редакційну комісію, до якої згодом увійшли представники різних протестантських церков: єпископ євангельсько-реформованої церкви Василь Кузів (голова комісії), пастор тієї ж церкви Микола Жураківський, пастор української лютеранської церкви Іларіон Шебець, професор Володимир Марцинковський13, лютеранський пастор Мартин Гофман та пастор баптистської церкви Левко Жабко-Потапович (як секретар-редактор).
Навесні 1936 р. перекладач і комісія розпочали працю. У 1937 р. в друкарні Наукового товариства ім. Шевченка у Львові надруковано, обмеженим накладом, чотири Євангелії, а у 1938–1939 рр. БіЗБТ видало увесь Новий Заповіт. Ці видання розглядалися Біблійним товариством як «попередні», а текст Нового Заповіту мав бути ще раз перевірений та відредагований після закінчення перекладу усієї Біблії. Як вже згадувалося, І. Огієнко закінчив працювати над перекладом у липні 1940 р., але текст не потрапив на розгляд Ревізійної комісії. Роботу останньої вдалося відновити лише 1949 р., на американському континенті, де опинилися професор І. Огієнко (тоді вже митрополит Іларіон), єпископ В. Кузів та пастор Л. Жабко-Потапович. У складі комісії відбулися зміни, оскільки пастор І. Шебець помер, пастор М. Жураківський залишився в СРСР, де був репресований14, пастор М. Гофман (знавець давньоєврейської мови) проживав у Швейцарії, а професор В. Марцинковський – в Ізраїлі. Натомість до неї був запрошений професор-філолог, православний за віросповіданням, Пантелеймон Ковалів15.
Формально Ревізійна комісія завершила перевірку та остаточне усталення тексту нової Біблії у березні 1955 р., а БіЗБТ у Лондоні розпочало підготовку його до друку. Однак видання з’явилося лише у 1962 р. Така суттєва затримка поясню- валася у передмові до нього «непередбаченими перешкодами» та смертю одного з ключових членів комісії В. Кузева (1958 р.). Листування між І. Огієнком і Л. Жабко-Потаповичем дає змогу зрозуміти, у чому ж полягали «непередбачені перешкоди». Насамперед, йшлося про неможливість синхронізувати роботу редакторів та перекладача, серію непорозумінь особистого характеру між пасторами В. Кузевим і Л. Жабко-Потаповичем з одного боку та митрополитом Іларіоном – з іншого, вкрай обмежене фінансування Біблійним товариством роботи редактора-коректора. Окрім того, між Л. Жабко-Потаповичем та І. Огієнком не було згоди в одному з принципових питань – про правопис, за нормами якого мала бути надрукована українська Біблія. Пастор наполягав на суворому дотриманні правил правопису 1929 р. («академічного правопису»), тоді як митрополит декілька раз змінював свою позицію щодо того, чи слід суворо триматись цього варіанту правопису. Зрозуміло, що для обох був неприйнятний «більшовицький» правопис 1946 р. Проте І. Огієнко вважав можливим використовувати окремі норми з нього або, взагалі, запроваджу- вати свої власні правописні новації.
Окрім правописних існували й суперечності богословського характеру. Найсер- йознішою з них була дискусія щодо вживання термінів «хрещення» та «хрищення». За версією І. Огієнка, на останньому засіданні Ревізійної комісії (14 березня 1955 р.) це питання було вирішене на користь написання через «е» («хрестити»). Тобто, було підтримано його позицію, а аргументи Л. Жабко-Потаповича про необхідність вживання форми «христити» визнано неслушними. Подальші події митрополит у спогадах описав так: «Голова Ревізійної комісії пастор Василь Кузів помер 24 липня 1958 р. Якимсь чином перекладач був позбавлений змоги правити останню коректу і проти волі перекладача, порушуючи підписаний контракт, в Біблії появилось невід- повідне «христити»»16. Однак, як можна зрозуміти з контексту листа Л. Жабко-Потаповича до І. Огієнка від 24 липня 1958 р. питання не було остаточно розв’язане у 1955 р. Після смерті В. Кузева, який погоджувався з аргументами митрополита, пастор передав питання на остаточне вирішення Британського та Закордонного біблійного товариства. Таким чином, митрополит Іларіон, попри те, що стверджував у своїх спогадах протилежне, таки був поінформований, що секретар Ревізійної комісії категорично наполягає на вживанні форми «христити» і з ним солідаризується Біблійне товариство. Окрім того, листування спростовує й твердження І. Огієнка про завершення роботи комісії в 1955 р. – наради її членів відбувалися принаймні до 1958 р.Зміст листування підтверджує, що, попри формальне існування групи редакторів, остаточне редагування тексту та з’ясування найбільш проблемних питань, здійснювалося фактично двома-трьома особами – митрополитом Іларіоном, пастором Жабко-Потаповичем та єпископом В. Кузевим. Інші члени комісії (як-то, наприклад, професори В. Марцинковський та П. Ковалів) періодично надсилали свої зауваження та пропозиції поштою голові чи секретареві комісії. Виняткову роль Л. Жабко-Потаповича в діяльності комісії визнало й Британське та Закордонне біблійне товариство:після закінчення роботи над перекладом воно обрало його своїм пожиттєвим членом (разом з автором перекладу – І. Огієнком). Слід зауважити, що у більшості спірних випадків пастор не нав’язував свою позицію, а наполягав на дотриманні раніше задекларованих принципів, оприлюднених у редагованому самим митрополитом часопису «Віра й культура»17.
Зазначимо також, що, незважаючи на докладені зусилля, при остаточному редагуванні Біблії, не вдалося уникнути значної кількості друкарських помилок. Утім, перекладач та редактори усвідомлювали це, про що дотично свідчить і наступна ремарка в передмові до першого її видання в перекладі І. Огієнка: «Ми свідомі того, що ця робота, як і все, виконане людьми, матиме свої недоліки, хиби й помилки; проте переконані, що й ця Біблія, як і стара, попередня, що є недосконалим перекладом першотвору Досконалого й Непомильного Небесного Автора Книги книг, правитиме не лише за спасенний квас у духовному зростові українського народу, але й за коштовний вклад у дальшому культурному поступові цього народу та й зміцнить у ньому стародавнє притаманне йому поривання до Бога та до Його відвічної святої Правди».
На жаль, ми маємо обмежену інформацію про кореспондента митрополита Іларіона та, де-факто, головного редактора його перекладу Біблії. Пастор Л. Жабко-Потапович (?–1975) був активним діячем українського протестантського руху та дослідником його історії. Його перу належить праця «Христове світло в Україні. Історія євангельсько-баптистського руху»18, котра й донині не втратила свого значення для дослідників українського баптизму. Окрім церковно-організаційної діяльності та історичних досліджень, він займався просвітницькою та видавничою діяльністю, зокрема багато років був редактором журналу «Післанець правди» (США). Автор нарису історії українського протестантизму О. Домбровський так охарактеризував пастора: «Це ідейна людина, ентузіаст місійної діяльности, національно свідомий українець, а поза тим людина непересічного знання»19. Однією з найбільших його заслуг було надання українському баптистському рухові виразних національних рис: «Він бачив, яка небезпека грозила Українському баптистському рухові без належного проводу та виразної національної свідомости, і це, між іншим, спонукало його стати в ряди баптистських проповідників й надати тому рухові виразне українське обличчя. Його  й можна вважати за сеньйора авторів з’єднання баптизму з українством»20. Тепер до цих заслуг Л. Жабко-Потаповича можна додати також його діяльну участь в підготовці видання української Біблії. Листування пастора Левка Жабко-Потаповича та митрополита Іларіона(Огієнка), що збереглося у фонді митрополита Архіву УПЦ в Канаді, охоплює період із 1950 р. по 1960 р. Перший з 22-х листів Л. Жабко-Потаповича до І. Огієнка датовано 4 жовтня 1950 р., останній – 4 грудня 1958 р. Натомість останній з 9 (всього наявні 11) датованих листів митрополита до пастора відноситься до 19 квітня 1960 р. У фонді не збереглися листи Л. Жабко-Потаповича принаймні за два роки (1959–1960) та копії значної кількості листів І. Огієнка за увесь десятирічний період листування. Усі листи Л. Жабко-Потаповича – машинописні оригінали з його власноручними підписами та вставками, а листи І. Огієнка – машинописні копії (без підпису митрополита) та чернетки (це відзначено у примітках). Рукописні вставки в машинописний текст передано курсивом. Збережено оригінальний правопис. Відтворюються також авторські підкреслення та виокремлення за допомогою написання слів великими літерами. Пояснення застарілих, рідковживаних слів та діалектизмів подано у примітках. Там само розкрито скорочення (окрім загальнозрозумілих, у тому числі й відсилок до книг Святого Письма). Оскільки всі листи зберігаються у вказаному фонді, посилання на місце зберігання не подається.
1 Ляхоцький В. Просвітитель: Видавничо-редакційна діяльність Івана Огієнка (митрополита Іларіона) – К., 2000. – 528 с.; Він же. «Тільки книжка принесе волю українському народові…»: Книга, бібліотека, архів у житті та діяльності Івана Огієнка (митрополита Іларіона). – К., 2000. – 662 с.; Марушкевич А. Невтомний працівник українського Ренесансу Іван Огієнко. Педагогічний аспект. – К., 1996. – 128 с.; Мацько В. Гомін віків: українська література давньої доби в наукових дослідженнях Івана Огієнка. – Хмельницький, 2000. – 132 с.;Тимошик М. «Лишусь навіки з чужиною…»: Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження. – Вінніпег, 2000. – 545 с.; Тіменик З. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). 1882–1972: Життєписно-бібліографічний нарис – Львів, 1997. – 227 с.; Тюрменко І. Державни-  цька діяльність Івана Огієнка (Митрополита Іларіона). – К., 1998. – 280 с.
2 Листування Митрополита Іларіона (Огієнка) / Юрій Мицик (упоряд.). – К., 2006. –С. 11.
3 Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту: Із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена / Іван Огієнко (пер.). – К.: Українське біблійне товариство, 2002. – 1159 с.; Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту: Із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена / Іван Огієнко (пер.). – Ювіл. вид. 1903–2003. – К., 2003. – 1375 с.
4 ЦДАВО України, ф. 1072, оп. 2, спр. 128, арк. 11–14 зв. Лист професора І. Огієнка до БіЗБТ (2 квітня 1921 р.).
5 У книзі М. Тимошика (Тимошик М. «Лишусь навіки з чужиною». Митрополит Іларіон (Огієнко) і українське відродження. – Вінніпег-Київ, 2000) є відповідний розділ («Перекладач Св. Письма»), але «визначальним орієнтиром» для цього автора були спогади самого Огієнка, а не архівні матеріали. Зокрема, з усього листування між І. Огієнком та Л. Жабко-Потаповичем дослідник використав інформацію лише з одного листа (від 6 жовтня 1958 р.) (с. 255).
6 Комиссия для перевода Св. Писания и богослужебных книг на украинский язык при Св. Синоде Православной Церкви в Польше // Воскресное чтение (Варшава). – 1925. – №23. – С. 361–362; Papierzyńska-Turek M. Między tradycją a rzeczwistością. Państwo wobec prawosławia (1918–1939). – Warszawa, 1989. – S. 210–211.
7 Огієнко І. Методологія перекладу Святого Письма та Богослужбових книг на українську мову. – Варшава, 1927. – 33 с.
8 Archiwum Akt Nowych (AAN). Ministerstwo Wyznań Religijnych i Oświecenia Publicznego (MWRiOP). – Sygn. 1258 (збереглися протоколи засідань комісії по перекладу літургічних текстів на українську та польську мови).
9 Prawosławnl Archiwum Metropolitalne (PAM). – Sygn. RV–8B. Доступ дослідників до цього архіву дуже ускладнено, а отже неможливо з’ясувати, які матеріали збереглись у відповідних справах (у тому числі й особистій справі архієпископа Іларіона).
10 Митрополит Іларіон. Біблійні студії. Богословсько-історичні нариси з духової культури України. – Вінніпег, 1963. – Т. 1. – С. 229–233.
11 Передмова до першого видання Біблії у перекладі Івана Огієнка (Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена. – Лондон: Британське і Закордонне  біблійне товариство, 1962. – 1522 с.)
12 Див. біографію єпископа Євангельсько-реформатської церкви Василя Кузіва (1887– 1958): Биковський Л. Василь Кузів, 1887–1958: Його життя і діяльність. – Вінніпеґ, 1968. –103 с.
13 Див. про нього: Міцевська О. Володимир Марцинковський: пасажир вагону третього класу // Благовісник. – 2006. – № 1 (http://www.blag.org. ua/statti/history/ 16.php).
14 Домбровський О. Нарис історії українського євангельсько-реформованого руху. – Нью-Йорк; Торонто, 1979. – С. 447.
15 Ковалів Пантелеймон (1898–?) – український мовознавець, дослідник історії розвитку української літературної мови. Автор низки робіт із теорії та історії української мови, зокрема: Граматика української мови. – Мюнхен, 1946. – 148 с.; Молитовник служебний: пам’ятник XIV століття. – Нью-Йорк, 1960. – 435 с.; Український правопис. – Нью-Йорк, 1977. – 96 с.
16 Митрополит Іларіон. Біблійні студії. Богословсько-історичні нариси з духової культури України. – Т. 1. – С. 246
17 Див. статті І. Огієнка у «Вірі й культурі», присвячені методології перекладу Біблії: Основи перекладу богослужбових книжок на українську мову // Віра й культура. – 1953. – № 2. – С. 29; Переклади Біблії на українську мову за нового часу. – 1958. – № 2. – С. 1–9; 1959. – № 3 – С. 3–6; № 4. – С. 4–5; № 5. – С. 15–17; № 6. – С. 13–17; Якості нового перекладу Біблії: З методології перекладу Біблії // Віра й культура. – 1962. – № 2. – С. 1–8.
18 Жабко-Потапович Л. Христове світло в Україні. Історія євангельсько-баптистського руху. – Вінніпег; Честер, 1952. – 173 с.
19 Домбровський О. Нарис історії українського євангельсько-реформованого руху. – С. 447.
20 Там само.

І. ЛИСТИ ПАСТОРА ЛЕВКА ЖАБКО-ПОТАПОВИЧА ДО МИТРОПОЛИТА ІЛАРІОНА (І. ОГІЄНКА)

№ 1

4 жовтня 1950 р.,

Честер (Пенсільванія, США)

Високодостойний і дорогий Архіпастирю!

Вашого любого листа одержав, повернувшись із подорожі. Поспішаю відповісти Вам. Я дуже радий, що Брітійське товариство, нарешті, приступило до праці1.Вірю, що милосердний Господь дасть Вам здоров’я й сил докінчити цю велику й святу працю, не вважаючи на всі перешкоди та заходи темних або заздрісних людців. Благаю Господа, аби поклав Вам на серце ні на що не звертати уваги, а з вірою йти до кінця праці. Прошу вірити, що не тільки всі щирі діти Божі бажають Вам успіху, але колись і ввесь наш народ перед престолом Всевишнього спогадає Вас, Владико, за цей труд. Господь Вас не опустить у цій святій, благословенній роботі. Буду радий і щасливий побачити Вас у Н’ю-Йорку й про все доклад-но з Вами порозмовляти. Сьогодні пишу до пастора Кузіва й вживатиму всього мойого на нього впливу, аби він був у Вас того часу. Я дуже радий, що в одному ми з ним до цього часу погоджувалися: уживати всіх заходів, аби дати Вам можливість велику Вашу працю докінчити. Тож, маю надію, що ми всі троє побачимося. Щодо Вашої згадки щодо мойого секретарювання, на превеликий мій жаль, певно воно мусить скінчитися, бо є багато інших, що хотіли би секретарювати2. А я в жодному разі не бажав би влізти їм в дорогу. Крім того, я дуже обтяжений працею й не міг би взяти на себе ще й цієї.
Прошу Вас повідомити мене заздалегідь про день і годину нашого побачення. Буду щасливий з’явитися до Вас. Дякую за Вашого ласкавого листа, за молитви й побажання й прошу Вас згадувати й мене, й моїх дітей й, особливо, мою хвору дружину в Ваших благаннях перед престолом Отця Небесного. Ми всі Вас пам’ятаємо й часто Вас згадуємо, і просимо Спаса нашого, аби Вас благословив, і Вас підтримав, і Вас ще довго піддержував – Йому на славу, а народові нашому на радість і втіху.
«Будьте сильні, й хай буде міцне Ваше серце!» Псал. 31:25
Ваш у Христі Ісусі слуга Л. Жабко-Потапович.
 

№ 2

18 жовтня 1950 р., Честер,

Високодостойний Архипастирю!

Час нашого спіткання в Н’ю-Йорку зближується, а тому я ще раз звертаюся з ласкавою просьбою – остаточно усталити не тільки день, але, якщо це можливо, то й години нашої зустрічі. У попередньому (перед останнім) листі Ви призначили нашу зустріч на п’ятницю 27 жовтня, а в останньому листі Вашу н’ю-йоркську адресу Ви усталюєте як адресу для зустрічі «десь від 29 жовтня». Отже, ще раз прошу Вашої вказівки щодо остаточної дати.Чи не краще було би цю зустріч мати не в п’ятницю 27-го й не в суботу 28-го, а в понеділок 30-го жовтня? Думаю, що й для Вас ця дата була би більш відповідною, бо ми всі перед неділею матимемо багато духовних власних справ, а в понеділок були би від них вільними.
В очікуванні Вашої відповіді, залишаюся з Христовою любов’ю й з глибокою пошаною Л. Жабко-Потапович

№ 3

31 жовтня 1950 р., Честер

Високодостойний і дорогий у Господі Архипастирю!

Вашого листа одержав і дуже зажурився. Щораз то нові перешкоди в цьому великому й святому ділі. Кожен раз мимоволі пригадується Лютер3 у Вартбурзі над перекладом Св. Писання, що примушений був провадити запеклу боротьбу проти диявола, який перешкоджав йому в праці.
Я вірю, що Господь і Вам допоможе вийти переможно з тяжкої боротьби. За це моя щоденна молитва. Я знаю, що багатьох і інших також про це благають Спаса. До них тепер же пишу про те, аби не переставали молитися й вживати заходів щодо приспішення перекладу (друку його). Маю відомості, що до Брітійського товариства випливають від наших церков і пасторів просьби приспішити друк нової Біблії. Маю поважні підстави думати й надіятися, що тепер цих просьб буде ще більше, й що, нарешті, Брітійське товариство прихилиться до них. Тому маю сміливість просити й Вас, Архипастирю, не опускати рук і з вірою дивитися в майбутнє. Прошу вас пам’ятати, що якщо є багато ворогів святої праці, то є й ще більше приятелів її, що не переставатимуть молитися за її успіх і докінчення. Сьогодні пишу до пасторів Кузіва й Фесенка4 й прошу їх допомогти в цій справі. Молюся, аби Господь вплинув на тих, що можуть усунути перешкоди.
Дуже жалую, що не знав раніш про те, що Ви не матимете можливости приїхати до Н’ю-Йорку, а то був би подбав про те, аби ми обоє з пастором Кузівим приїхали до Вас до Торонта. Нам же з ним до Торонта значно ближче, як Вам до нього з Вінніпеґу. Ну, але тепер вже пізно жалувати. Щодо того, аби я прийняв знов обов’язки секретаря Ревізійної Комісії,то це ж не від мене залежить. Власне, й пастор Фесенко не є секретарем Рев. Ком., а тільки секретарем комісії організаційної, що має приготовити вступні кроки до самої ревізії. До цього часу відбулося 6 грудня минулого року тільки одне й єдине організаційне засідання, на якому ухвалено в майбутньому скликати ще одне засідання, на якому й мало б бути перепроваджено вибори властивої Рев. Ком. або вибори президії її. На жаль, до цього часу того другого засідання ще не було. І я не знаю, від кого або від чого залежить її скликання. Я думаю, що тепер, коли виявилося, що переклад цілком закінчений й провадиться переписування його в кількох примірниках для членів Рев. Ком., ясно, що як тільки ці примірники будуть готові, Комісія повинна була готова негайно зійтися для її праці. Чи не були би Ви ласкаві повідомити мене, коли (бодай приблизно) ця праця переписування й розіслання буде виконана? Чи не думаєте Ви, що бодай одне засідання для вибору президії Рев. Комісії повинно було би відбутися може вже тепер, в найближчому часі? Чи знаходите Ви необхідним взяти участь у такому засіданні? Маючи від Вас відповіді на ці питання, я намагався би діяти далі відповідно до Ваших поглядів і замірів. Щиросердешно дякую Вам, Високодостойний Архипастирю, за слова Вашого цінного для мене співчуття щодо моєї слабої дружини й за Ваші молитви. Благаю Всевишнього, аби дав Вам сил духовних і тілесних для того, аби Ви могли перебороти всі перешкоди й труднощі щодо Вашої великої й святої праці й її якнайшвидче закінчити.
З найглибшою до Вас пошаною й Христовою любов’ю,
Ваш у Господі Л. Жабко-Потапович.
 

№ 4

9 лютого 1954 р., Честер,

Ексцеленціє!

Учора, 8 лютого, з доручення Ревізійної Комісії я вислав до Вас один примірник машинопису Псалмів із поправками та нотатками Комісії, ухваленими на її останньому засіданні 2 лютого ц[ього] р[оку] в м. Ірвінгтоні. Як Господь дозволить і будемо живі та здорові, то наступні примірники різних книг Старого Заповіту надсилатимуться до Вас у міру ухвали Комісією поправок і нотаток до них. Машинописи посилатимуться заасекурованими5 поштовими пачками, услід за якими завжди йтимуть листи з відповідним повідомленням.Члени Комісії благають Господа допомогти успішно закінчити цю велику працю й дати Вам для цього сил і здоров’я.
Ваш у Христі Ісусі слуга

Левко Жабко-Потапович

 

№ 5

10 березня 1954 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

З доручення Ревізійної Комісії маю за шану надіслати в цьому пакеті машинописи затверджених Комісією текстів книг Першої й Другої Мойсеєвих. Вашого листа в справі Ваших відвідин Америки Комісія перечитала та схвалила донести Вам, що Комісія приймає до відома Ваше бажання мати спільне засідання в травні місяці. Отож, як Господь сподобить ласки дочекатися того часу, то засідання відбудеться в Н’ю-Йорку 17 й 18 травня ц[ього] р[оку]. Про місце засідання пастор Кузів сповістить Вас своєчасно.
Щодо процедури й порядку друкування книг св. Писання Комісія не має жодної вістки від Бріт. і Закорд. Біблійного товариства. Ця справа є цілковито в посіданні Товариства, що й буде її остаточно вирішувати. Тому в цій справі Ви будете ласкаві звернутися безпосередньо до Товариства.
Ми благаємо Господа, щоб Він дав Вам сил і спроможности довести до кінця розпочату святу справу. Ваш у Христі Ісусі слуга Левко Жабко-Потапович

  1. P. S. Я й моя родина вітаємо Вас щиро й гаряче й просимо Вас не відмовити в ласці й честі відвідати нас у нашій хатині в місті Честері під час Вашого перебування в Філадельфії. Честер віддалений від центру Філадельфії всього на 15 миль. Наше авто спроможне буде служити Вам в обидва кінці подорожі, що триватиме тільки одну годину. Просимо ласки сповістити нас про Ваше рішення.

 

№ 6

15 березня 1954 р., Честер

Високодостойний Архипастирю!

Водночас з цим листом маю за шану переслати один примірник Тре-тьої Книги Мойсеєвої з поправками Комісії, що ухвалені на засіданні 12 березня. Комісія ласкаво просить Вас поправки цієї книги застосувати й до попередніх двох книг Мойсея, тому що терміни цієї книги на останньому засіданні підлягали найостаточнішому окресленню й стабілізації. З повною пошаною, Ваш слуга в Христі Л. Жабко-Потапович.
 

№ 7

2 квітня 1954 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

Маю за шану надіслати Вам з доручення Ревізійної Біблійної Комісіїманускрипт 4-ої книги Мойсея з поправками й нотатками, що затверджені Комісією на засіданні 26 березня ц[ього] р[оку].
Дякую за Вашого любого листа з дня 16 березня. Щодо Вашого запитання, чи поправки Комісії мають увійти в окреме тимчасове видання Нового Заповіту, чи в будуче видання при новій Біблії, ні я, ні інші члени Комісії не можемо, на жаль, дати Вам відповіді, бо ця справа – виключна компетенція Бріт. і Закорд. Біблійного товариства, до централі якого і належить його вирішення. Комісія на останньому засіданні доручила мені передати Вам її побажання, аби всі поправки Комісії щодо Нового Заповіту були взяті Вами під увагу при усталенні остаточного тексту Заповіту. З християнською любов’ю й пошаною,
Ваш у Христі слуга Жабко-Потапович.
 

№ 8

13 вересня 1954 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

У цьому пакеті висилаю Вам останні кники Старого Заповіту з поправками Комісії. Це такі книги: Приповісті Соломонові, Йова, Рут, Плач Єремії, Пісня пісень, Еклезіяст, Перша книга Хроніки, Друга книга Хроніки, Книга Ісуса Навина та Книга Суддів. Разом ДЕСЯТЬ книг. Нехай Господь допоможе Вам тепер докінчити Вашу працю. Не тільки ми, члени Комісії, але й усі члени наших протестантських Церков благають про це Господа й просять у Нього для Вас сил і здоров’я, особливо тепер, по перенесеній Вами операції. Прошу прийняти моє запевнення в великій для Вас пошані та моїй християнській до Вас любові. Ваш у Христі Спасі найменший слуга Жабко-Потапович. Відсилаючи в своєму часі до Вас книгу «Переяславська Рада»6, я просив Вас не відмовляти в Вашій ласці прислати другу її частину. Чи смію знов нагадати Вам про цю просьбу мою?
 

№ 9

6 січня 1955 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

Вашого любого листа з датою 1 січня 1955 року одержав. Ваше повідомлення з пропозицією влаштувати засідання Ревізійної Комісії для остаточного перегляду всієї Біблії я переслав до пастора В. Кузіва, хоч я певний, що й він вже має від Вас аналогічну вістку. Тепер він, напевно, порозуміється в цій справі з Брітанським і Закордонним Біблійним товариством у Лондоні, від якого залежить розв’язання питання видатків на це засідання, і тоді сповістить Вас і членів Ревізійної Комісії про децизію7 Товариства. Отже, нам поки що залишається чекати.
У цьому пакеті пересилаю Вам 12 аркушів нотаток професора В. Марцінковсь- кого8 на всі п’ять Книг Мойсейових. Я одержав їх від професора вже якийсь час тому й затримав їх у себе, щоб здійняти копії з них. На жаль, обставини не дозволили мені цього зробити, і я посилаю до Вас оригінали цих нотаток. З огляду на те, що В Марцінковський теж не має копії цих нотаток, а хотів конечно зберегти оригінал для себе, не відмовте в Вашій ласці переховати ці нотатки, щоб потім, по використанні їх, цей оригінал повернути В. Марцінковському.
За Ваше святочне привітання для мене й моєї родині щиро Вам дякую. Просимо прийняти й від нас побажання сил, здоров’я та благословення в Вашій тяжкій праці на славу Господеві, а на радість і щастя нашого Народу.
                                                           Ваш у Христі Спасі найменший слуга
                                                                          Левко Жабко-Потапович
 

№ 10

31 січня 1955 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

Нарешті, маємо відповідь від Заряду Брітанського й Закордонного Біблійного Товариства щодо остаточного засідання в Вінніпеґу. Справи мої вкладаються так, що я можу виїхати до Канади тільки ввечорі 20 лютого. Прибув би до Вас разом із пастором Кузівим в середу 23 лютого й о год. 10-їй могли б приступити до праці. Усю працю ми мусіли б закінчити в середу 9-го березня з тим, що того ж вечора я виїхав би з Вінніпеґу. Цей плян подорожі я запропонував паст. Кузіву й, не чекаючи від нього відповіді, аби приспішити справу, насмілююсь той же плян запропонувати Вам. Маю підстави думати, що паст. В. Кузів плян прийме. Прошу не відмовити в ласці відповісти мені на цю пропозицію, аби за цим пляном вже й діяти.
Прошу Господа, щоб Він дав Вам сили і здоров’я для закінчення цієї великої роботи! Моя родина просить прийняти від неї наші найкращі побажання.
Ваш у Христі Спасі найменший слуга Жабко-Потапович.
 

№ 11

4 лютого 1955 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

Сьогодні одержав Вашого листа й негайно відповідаю. Якщо день, якого ми мали бути у Вас, для Вас невідповідний, то маю сміливість пропонувати – відкласти той реченець на один або на два тижні: отож, ми з пастором В.Кузівим готові з’явитися в Вінніпеґу для спільної з Вами праці – або в середу 2-го, або в середу 9-го березня. Прошу не відмовити в ласці – заздалегідь призначити день початку праці, аби ми тут могли розподілити нашу майбутню роботу. Чекаючи Вашої ласкавої відповіді, просимо Господа, аби Він благословив Вас і остаточну перевірку тексту нової Біблії.
Ваш у Христі Спасі слуга
                                                                         Жабко-Потапович.
 

№ 12

2 березня 1955 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

Вашу пропозицію зібратися у Вінніпеґу в середу 9 березня ми з пастором Кузівим одержали й, приймаючи на увагу останні рішення Лондону, вирішили, що наші сходини для остаточного перегляду тексту Біблії мали б відбутися обов’язково впродовж лише однієї сесії, без перерви й без відкладання докінчення нарад до іншої сесії, бо Бріт[анське] й Закорд[онне] Біблійне товариство в жодному разі не згодиться другої сесії фінансувати. Ласкаво просимо взяти під увагу цю обставину й якщо б Ви не могли приготовитися до перегляду всього тексту Біблії на протязі наших сходин від 9 до 23 березня, не відмовте в ласці зателеграфувати до мене з таким розрахунком, щоб я Вашу депешу міг одержати не пізніше, як до 3-ої години по полудні в неділю 6 березня. Неодержання Вашої телеграми до означеного вище часу буде для нас потвердженням Вашого рішення переглянути й затвердити ввесь текст Біблії в часі від 9 до 23 березня. Тоді ж, тієї ж неділі 6 березня ми вирушимо в подорож до Вінніпеґу, і в середу 9 березня вранці, як Господь дозволить, матимемо шану з’явитися в вашому помешканні.
Замість вислання депеші, якщо б Ви бажали, могли б по одержанні цього листа, з ласки Вашої, викликати мене до телефону кожного вечора по 10-ій годині Вашого часу, «персон ту персон»9 (номер телефону мого Честер, Пенсильвенія 28142) і Ваше рішення відкласти засідання на пізніший час передати в усній розмові, яка за 3 хвилини не буде коштувати більше, як депеша.
Ми тут просимо господа за Вас і за намічені наради, Йому на славу!
Ваш у Христі Спасі слуга  
Л. Жабко-Потапович.
 

№ 13

7 грудня 1956 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

Вашого листа одержав. Дякую сердечно за нього, як і за привіти. Усією душею поділяю Вашу радість і вдячність Господові за просунення вперед Його діла – праці нашої спільної над Його Словом. Нехай ім’я Його буде Благословенне! Прилучаюся до Вашого смутку з приводу ослаблення Ваших цінних не тільки для Вас, але й для нас усіх, очей, і благатиму Господа ввесь час, щоб Він зміцнив Ваш зір. Ваша пропозиція щодо порядку пересилання коректи ставить мене у тяжке положення, бож наша Комісія на останньому засіданні її з участю М-ра Бреднока10 в Нью-Йорку прийняла до відома й виконання постанову Брітанського й Закордонного Біблійного товариства, за якою коректа перекладача та членів Комісії має вноситися секретарем Комісії до одного примірника, який і пересилається ним до Лондону. Перемінити цей порядок – не в моїй компетенції. Припускаю, що тільки сам Лондон у порозу- міні з Вами та з Комісією може їхню постанову змінити. Ми всі тут благатимемо Господа, щоб Він допоміг докінчити Його велику та святу справу, щоб усунув усі перешкоди на її дорозі та привів її до того кінця якнайкраще та якнайшвидше.
Із найвищою втіхою слідкую за Вашою авторитетною думкою щодо «вартости» останнього большевицького правопису (напр., у числі 37 «Віри й Культури», стор. 18) і радію заздалегідь, що нова Біблія, як і всі останні правдиво наукові видання на чужині – будуть однозгідні з правописом академічним 1929 року11.
Поручаю себе та мою родину, що разом зо мною вітає Вас якнайщиріше Вашій ласкавій пам’яті та молитвам. Ваш у Христі Спасі найменший слуга Левко Жабко-Потапович
 

№ 14

6 лютого 1957 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

На Вашого листа дня 22 січня відповідаю так пізно тому, що 1) мусів докінчити коректу всіх 225 аркушів друку, 2) очікував відповіді від М-ра Бреднока й 3) тільки вчора бачився з паст. Кузівим, з яким ми все розважили докладно.
Щодо мого листування з Лондоном, то я його провадив від самого початку ревізії Біблії. Починаючи від 24 листопада я водночас з відбитками коректурними одержував увесь час спішні листи від двох заступників М-ра Бреднока – Ашфорда й Рейнолдса, на які вони очікували відповіді. У той же час я одержав звістку від паст. Кузіва, що він хворий. Мусів поїхати до нього й переконався, що паст. Кузів, на жаль, поважно хворий і від праці в Комісії відмовляється. Принаймні заявив рішуче, що я мушу сам писати про всі справи до Лондону. Отож, я мусів сам давати відповіді на запитання Лондону до Комісії. Слава Господеві, що тим часом здоров’я паст. Кузіва покращало остільки, що вчора я мав можливість удруге бачитися з ним і на протязі 3 годин обмірковувати справи коректи. На жаль, він сам не може займатися коректурою. Учора ж ми прийшли до висновку, що, з огляду на остаточну мовчанку М-ра Бреднока щодо порядку коректи, ми приймаємо порядок, запро-понований Лондоном Вами, і я буду надсилати коректурні аркуші враз із Вашим манускриптом до Вас*. Таким чином я робитиму першу коректу, а Ви – останню. Тож узавтра я почну всі мої поправки та зауваги переносити до примірника чистого, який з моїми поправками та манускриптом приходитиме до Вас, а вже від Вас із Вашими остаточними поправками піде до Лондону.
Щодо питання про потребу Вашої зо мною зустрічі. – Я вважаю, що власне тепер, коли я скінчив кореґування перших чотирьох книг Мойсея (аркуш 225-ий кінчається на 4 Мойс. 36:ІІ) і поробив силу нотаток, було б дуже корисним нам спільно їх переглянути й зробити деякі висновки, що були б корисними й на майбутнє. Проте, я вважаю, що відповідна пропозиція Лондонові про таке побачення мусіла б виходити або від Вас, або від паст. Кузіва. Я переконаний, що користь від такого спільного обговорення дальшої праці була б дуже велика. Саме побачення з ощадностевих міркувань (Лондону, натурально) могло б відбутися в Нью-Йорку, тим більше тому, що на ньому міг би бути присутній паст. Кузів. Проте, це вже Ваша або паст. Кузіва справа – піднести цю справу перед Лондоном.
У Вашому листі з 30 листопада Ви писали: Настає час великої й пильної праці, – відповідальна коректа. Сердечно прошу Вас: 1) перечитуйте Ви першу коректу, а також і звіряйте з текстом мого ориґіналу, бо друкарня часто щось опускає. 2) Дуже прошу допильнувати відсилачі, бо друкарня може наробити тут несподіванок  у числах… … 4) коли б Ви замітили, що щось треба виправити, то прошу зазначити це… а я обміркую Ваше предложення. (підкреслення моє)
Отож, скрупулятно не проминаю «ані букви, ніже титла»…
6) по видрукуванні Біблії я підійму питання, щоб Біблійне товариство оплатило Вам коректу, бо це буде велика праця. (підкр[еслення] моє).
Коли в листопаді почалася ця велика праця, я відразу побачив її розміри, а тому, щоб віддатися для неї цілковито, відмовився від моєї заробкової роботи, починаючи від І грудня. З огляду на те, що до кінця всієї праці над Біблією я не міг чекати заплати, я сам це питання підніс у листі до М-ра Бреднока. У відповідь на це він повідомив мене, що платити мені щомісячної винагороди 100–125 дол. вони не можуть, а за всю мою працю аж до кінця видрукування Біблії вони можуть мені дати… 500 дол. Я не знаю, що відповідати на таке предложення, і тому вчора за- пропонував паст. Кузіву, щоб він зайнявся цим питанням із Лондоном. Я ж тим часом буду працю продовжувати.
Сьогодні прийшли дві великі пачки коректурних відбиток. Ще їх не розпакував. Узавтра вранці починаю наносити мої поправки на чистий примірник для Вас, якого негайно висилатиму Вам. Вітаємо Вас щиро й бажаємо здоров’я від Господа. Особливо молитимемося за Ваші очі.
                                                                             Ваш у Христі слуга
                                                                             Л. Жабко-Потапович

  1. S. Пастор В. Кузів напише до Вас докладніше про наші вчорашні розмови. Усі поправки робитиму олівцем, щоб непотрібне було легко витирати. Пачки до Вінніпеґу висилатиму тільки registered12, як Ви того бажаєте.

* Тут і далі підкреслення зроблені в тексті документа.
 

№ 15

14 лютого 1957 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

Вашого листа з дня 11 лютого одержав. Отже за допомогою Божою можемо йти далі в цій праці. Залюбки приймаю Вашу пораду – стисло триматися академічного правопису й гостро виконуватиму його приписи.
Слава Богові, що його маємо та знаємо, на чому стоїмо. Добре було б, якби Ви, з ласки Вашої, переслали до Лондону вказівку для складачів – ділити слова (переносити) за тим правописом, бо складачі поняття про нього не мають. Як Ви побачите в коректурі, поправки та нотатки зроблені трояко: фіолетоватим атраментом13, грубі – це лондонські; чорним атраментом – це мої, безсумнівних друкарських помилок; олівцем – це мовні, на які я звертаю вашу ласкаву увагу.
Висилаю сьогодні решту шпальт; тож викінчено тим часом усі чотири книги Мойсеєві, цебто 225 шпальт. Надійшли до мене дві нові пачки, певно 5 Мойс. й далі. Узавтра беруся до них. Отож Лондон не дає перепочинку й жене.
Це вже третій місяць така гонитва. За вашою вказівкою старанно та сумлінно перевіряю не тільки кожен вірш, але й кожне речення, кожне слово й кожну літеру та порівнюю й контролюю з оригіналом. Як самі знаєте, це забирає силу часу й силу енергії. А тим часом мушу жити набір, бо від зародкової моєї праці я відмовився, як тільки прийшло повідомлення біля кінця листопада, що починається друк. Тож тим часом продовжую роботу, якщо Лондон стоятиме на тому, що платитиме лише наприкінці, та ще й ту марну платню, а не щомісяця, як я просив, то доведеться мені відмовитись від дальшої коректи.
Я про платню згадав у попередньому листі й тепер згадую тому, що ви самі в вашому листі з 30 листопада висловили Ваш замір клопотатися, а платню для мене, бо, як Ви тоді зазначили, «це буде велика праця». А Лондон за цю «велику працю» пропонує $500. Якщо робота продовжиться лише один рік (а я маю великий сумнів щодо цього), то це ж сміх! Вони там в Англії поняття, очевидячки, не мають про стандарт тутешнього життя, навіть найскромнішого. До них більше в тій справі не писатиму, а беру сміливість писати це до Вас лише на те, щоб, коли дістанете від мене вістку, що я мою працю спиняю, то щоб для вас це моє рішення не було несподіванкою. Писав і говорив про це до паст. Кузіва, та не знаю, чи й він щось робить щодо цього.
Вітаю Вас щиро в найкращому бажанні з мого боку вчинити все можливе й навіть надможливе, аби роботу тим часом посунути вперед.
Ваш у Христі слуга Л. Жабко-Потапович
Буду щасливий бачитися з Вами тут і прошу лише заздалегідь, із ласки Вашої, звістити мене про Ваше прибуття (куди, коли, тощо).
 

№ 16

25 березня 1957 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

У суботу 23 березня я вислав до вас останні коректурні відбитки чч. 226–303, цебто до Ісуса Навина 21:42 включно. Ви просите мене прислати вам відбитки 304–405. Я їх ще досі не маю, хоч повідомлення про надіслання їх мені з Лондону одержав вже 2 тижні тому. Отже вони в дорозі. Одержавши їх, негайно опрацюю й вишлю до Вас.
У Ваших останніх листах Ви сповіщаєте про ті деякі ваші відхилення від правопису 1929 р., що Ви їх тепер запроваджуєте в тексті нової Біблії. Дозвольте мені висловити Вам мої думки з цього приводу. Гадаю, що такі ж думки висловив би кожен «письменний» пересічний читач, бодай трохи ознайомлений із дражливою справою правописного розгордіяшу, що його знов деякі українські часописи, письменники та видавництва почали запроваджувати на Скитальщині. Отже ви пишете – Вифлеєм, Синай, Филип’ян, Євфрат, Єфес тощо замість: Віфлеєм, Сінай, Філіп’ян, Ефрат, Ефес тощо, міродайних до цього часу за академічним правописом. В останніх числах «Віри й Культури» усталюєте форми – Іспанія, Рейн, бреніти, увечері; у Біблії становчо вживаєте – потомство, послушний, сустав, бедро, купля, завіщати, здобича, заняття (замість українських – нащадки, слухняний, суглоб, купівля, заповісти, здобич, зайняття) тощо.
У тридцятих роках Ви проголосили в журналі «Рідна мова» знаменне та чудове гасло: «Для одного народу – одна літературна мова, один правопис», і цього гасла колись не тільки самі трималися, але й закликали всіх українців за ним іти. Тепер поволі починаєте в той правопис впроваджувати зміни, що так болюче б’ють по справі правопису. Ми, маленькі люди, розуміємо, коли різні часописи та різні письменники – кожен «винаходить» «свій» правопис і вносить до мовної справи хаос. Але всі будуть здивовані й збентежені, коли подібні зміни запровадите ВИ, та ще й до Біблії, з якої всі на протязі може якоїсь сотки років будуть не тільки навчатися мови, але й мовного порядку, дисципліни, правопису. Таж мимоволі деякі почнуть гадати, що ці зміни, так подібні до змін останнього совєтського правопису 1946 року14, що в своїй підвалині має не стільки елементів наукових, як тенденційно політичних, матимуть подібну ж йому тенденцію – зближення української мови до «вєлікава русскава язика». Крий Боже, щоб нова Біблія могла викликати подібні думки! Натурально, що за новий переклад і його мову вся відповідальність особливо тепер, коли вам передано право робити останню коректу, падає виключно на Вас. Але тому, що в кінці бодай тінь цієї відповідальности може впасти й на Ревізійну Комісію, мені здається, що було б дуже необачним з мого боку, якби я, як перший читач Вашого перекладу, не зробив тих зауважень, які не тільки має право, але й обов’язок робити кожен сумлінний пересічний читач. Тим більше, що припускаю, в деяких випадках (особливо щодо вживання русизмів) міг би мати випадок звичайнісінький недогляд або помилка. Виходячи з цих лише міркувань, я й вирішив написати до Вас, Високодостойний Митрополите, цього листа, заздалегідь просячи вибачити мене, що докуваю Вам та забираю Ваш, такий дорогоцінний, час.
Прошу прийняти запевнення, що разом із усіма щирими дітьми Божими та нашого народу благаю Господа, щоб допоміг Вам цю велику працю допровадити до щасливого кінця.
Ваш у Христі найменший слуга
Л. Жабко-Потапович.
 

№ 17

30 квітня 1958 р., Честер

Високодостойний Митрополите, Пасторе та Професоре!

23 квітня я вислав до Перекладача коректу (першу) Нового Заповіту в шпальтах чч. І – 299, цебто від Матв. І:І й до І Петра І:І4 включно.Таким чином, майже ввесь Новий Заповіт перейшов першу коректу (у шпальтах ще не розбитих, не зламаних на сторінки). Як тільки одержу з Лондону останні шпальти Нового Заповіту (від І Пет. ІV15 й до кінця), негайно зроблю першу коректу й відішлю до Перекладача. Отже тепер можна було б приступати до другої (і останньої) коректи всієї Біблії, у сторінках, на яких є вже й відсилачі. Ці сторінки Біблії від початку й до Ісаї вже складені й є вже їх відбитки в мене (і, надіюся, що й у Перекладача теж). До цієї другої коректи (у сторінках) я досі не забирався, бо Перекладач бажав був мати насамперед усю першу коректу всієї Біблії в шпальтах. Тож тепер (повторюю) можна було б приступати до другої коректи. Гадаю, що перше, ніж це почати, треба було б востаннє з’ясувати важливе питання: за яким правописом має бути вся нова Біблія? Від самого початку цієї праці за умовами Бріт. Закорд. Біблійного товариства було схвалено, що й для Перекладача й для Ревізійної Комісії єдиним і міродайним правописом буде так званий «академічний» правопис 1929 року, що в своєму часі був затверджений і Всеукраїнською Академією Наук і Науковим товариством ім. Шевченка. Одначе, як це особливо міцний вираз має в відбитках коректурних Нового Заповіту, Перекладач дотримується не тільки того академічного правопису, але й робить винятки на користь пізнішого, так званого «нового» правопису 1946 року, що прийнятий тільки під Совєтами й не признається українською Скитальщиною, і відкидається як Вільною Академією Наук,так і Науковим Т-вом ім. Шевченка. Водночас Перекладач робить ще численні винятки щодо обох правописів. Я писав вже не один раз у цій справі до Перекладача, і як відповідь діставав вияснення, які, на мою думку, потребують санкції не тільки одно-го мене, але й інших членів Ревізійної Комісії, якщо не самих найвищих установ наукових, чи й Бр. і Закорд. Бібл. товариства. Як приклад, насмілюся приточити один випадок: Перекладач, всупереч академічному правописові, цілком іґнорує в Новому Заповіті слова – христити, хрищення, Іван Христитель тощо, що є перекладами грецького баптидзо та інших відповідників і походять від слова Христос, а всюди замість них уживає слів – хрестити, хрещення, Іван Хреститель тощо, цебто йде за правописом совєтським, який все виводить від слова хрест.
Є й інші випадки, що їх тут за браком часу не приточую. І Вільна Українська Академія Наук і Наук. Т-во ім. Шевченка в своїх виданнях наукових уживають обох термінів (хрИщення й хрЕщенння), кожного на своєму місці та з відповідним значенням, розрізнюючи їх гостро, отже виразно йдуть за академічним правописом 1929 року.
Перше, ніж приступити до другої коректи Біблії, ласкаво прошу як Високодостойного Перекладача, так і Високодостойних членів Ревізійної Комісії цю важливу справу розважити та прийти до остаточного вирішення: якого правопису мусимо дотримуватися?
З огляду на те, що за допомогою листів цю справу вирішати (на мою думку) неможливо, насмілюсь подати пропозицію – з’їхатися ще раз для вирішення її.
З правдивою пошаною та з християнським привітанням,
Ваш слуга в Христі
                                                 Л. Жабко-Потапович
 

№ 18

4 липня 1957 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

Вашого листа з дня 26 червня 1957 року до Пастора Кузева я перестудіював. З огляду на сім головних Ваших закидів того листа відповідаю Вам безпосередньо, відсилаючи копії цієї відповіді до Пастора В. Кузева та до Професора П. Ковалева. На початку кожного пункта подаю в лапках кожен Ваш закид, беручи його без зміни з Вашого листа.

  1. «Справа в тому, що не я роблю нові поправки, але Пастор Л. Жабко-Потапович».Я вже писав до Вас і до БіЗБТва, що я роблю мої поправки в таких випадках:
  2. a) коли щось із затвердженого Комісією тексту випущено,

б) коли Ваша нова поправка істотно відрізняється від поправки Ревізійної Комісії й суперечить оригінальному текстові та
в) коли місце, змінене Вами, залишається занадто неясним або тяжким чи й неможливим до зрозуміння.
Гадаю, що, роблячи такі поправки, я не тільки не шкоджу, але, навпаки, допомагаю Вашій і загальній роботі. У моєму листі до М[ініст]ра Бреднока від 15 січня ц[ього] р[оку] я вказував на те, що деякі місця Вами зміняються, що таких місць небагато та що ті зміни необхідні, і нехай би БіЗБТво за них не ремствувало на нас усіх.У тому ж листі я сам запропонував М-ру Бреднокові (попередньо порумівшися про це з іншими членами Комісії) змінити процедуру нашої праці так, щоб першу коректу зробив я, а Ви – другу. Це відповідало Вашим інтенціям. З цією зміною вся відповідальність за першу фазу коректи переносилася на Вас. Від Вас від того часу залежить – мої текстуальні чи стилістичні поправки прийняти чи відкинути.

  1. «Пастор Л. Жабко-Потапович робить свої поправки головно мовного характеру». У листі моєму до Вас 14 лютого ц[ього] р[оку] я повідомив Вас, що я робитиму мої поправки так: «олівцем – це мовні, на які я звертаю Вашу ласкаву увагу». Отож ці поправки мовного характеру я роблю звичайним чорним олівцем, для того, аби (як я і підкреслював у листі до Вас) Ви, в разі потреби чи Вашої на них незгоди, могли їх у коректі легко витерти. Натурально ж, що – чи прийняти чи відкинути їх – це Ваша справа. Проте гадаю, що звертаючи «Вашу ласкаву увагу» на такі, скажім, слова, як подарок, суша, заняття, здобич, завіщати, купля, бедро, сустав, потомство, послушний тощо (я маю їх виказ докладний, я не тільки що не чиню якогось прогріху, навпаки, знов таки допомагаю Вам же, і тому заслуговую не догани, а признання з Вашого боку, бож я, як перший читач і коректор нової Біблії, обов’язаний звернути Вашу ласкаву увагу на ті слова, що, помимо Вашого бажання, через звичайний недогляд переписувача або ж і через переочення складача могли влізти до тексту. Маю зафіксовані мною прикладу такого догляду й переочення, і можу їх Вам подати. Думаю, що таку уважливість Ви можете тільки схвалити, а не гніватися за неї. Маючи Ваші не тільки усні запевнення, але й твердження в часопи-сах (наприклад, останнє – в «Вірі й культурі» 1957, ч. 8/44, стор. 15, праворуч, удолині), що Ви триматиметеся виключно академічного правопису 1929 року, я, не маючи певних і остаточних даних щодо Ваших винятків з-під того правопису, тримався й триматимуся виключно того згаданого правопису, який обов’язує нас усіх у цій праці.
  2. «У березні 1957 року я заявив нашій Комісії, що буду ще раз читати весь переклад, і зроблю поправки стилістичного характеру. І це Комісія прийняла».

У березні цього року Комісія не мала з Вами побачення. Чи може Ви цю заяву зробили листовно на адресу якогось члена Комісії? У моїх паперах я не маю жодного сліду щодо цього. Проте подібна Ваша заява була б, натурально, цілком резонною та законною, і ніхто з нас ніколи проти неї не змагався б. Навпаки, Комісія пару разів звертала увагу М[ініст]ра Бреднока на необхідність таких Ваших поправок, якщо, натурально, вони не суперечать оригіналові гебрайському та полегшують зрозуміння читаного.Чому М[ініст]р Бреднок на це тепер не згоджується, не знаю. Думаю, що Комісія повинна в цьому Вас підтримати, тим більше, що таких поправок, як ми вже й доносили до Лондону, є не так багато.

  1. «Я вже не раз просив, щоб Комісія не писала до Біблійного товариства без попереднього порозуміння зо мною».Щодо мене з приводу цього, то всі мої попередні листи до Бр[итанського] Т[оварист]ва я писав виключно в відповідь на листи Товариства. Звичайно, завжди в таких випадках порозуміваюсь із Пастором В. Кузевим та й з Вами, коли це було необхідно конечно. Або, принаймні, сповіщаю Вас про факт такого листування. Тільки на пару їхніх листів відповів без порозуміння з Пастором Кузевим, а то тому, що він якраз був хворий. Отож, і сьогодні, відповідаючи на Вашого листа до Пастора Кузева, роблю це без порозуміння з ним, а то тому, що він іде на операцію, і я не смію його турбувати зайво.
  2. «А тепер дійшло до того, що Пастор Жабко написав до Біблійного товариства на мене… (мені соромно вжити цього слова)». Поняття не маю, про що йде! Ще раз перечитав копії всіх моїх листів до Товариства за останні півроку (від початку друку Біблії) і не знайшов у тих листах нічогісінько, що можна було б підвести під поняття якогось слова, що його можна було б боятися вжити в листі. Отже, не знаю, в чому справа…Тому ласкаво, проте настирливо та щиро прошу Вас подати отой, мені не- знаний «гріх» на папері. Це ж уже обвинувачення, і то занадто тяжке, щоб його можна було збути мовчанкою, та щоб не дати мені можливости виправдатися.

Якщо Ви не подасте мені його, то вважатиму, що Ви не мали жодної підстави його на мене кидати.

  1. «За два місяці до мого приїзду до Нью-Йорку я щиро написав про свій приїзд Паст. Жабкові, що нам треба було б зібратися й поговорити. Відповідь я одержав таку, що зрозумів одне, – не треба побачення».

Дозвольте Вам фактами довести, що це Ваше твердження, м’яко висловлюючися, не має під собою жодної підстави… 15 січня ц[ього] р[оку] в моєму листі до Вас я пропонував регулярні побачення й розмови з Вами.  На цю мою пропозицію я не дістав від Вас жодної відповіді. У листі моєму до Пастора В. Кузева від 6 лютого я просив його піддержати перед Лондоном мою пропозицію зустрічатися з Вами. Ще 15-го січня в листі до М[ініст]ра Бреднока я представив йому необхідність регулярних зустрічей і розмов із Вами. Ні М[ініст]р Бреднок ні Пастор Кузів не дали мені відповіді на цю пропозицію.Тому то, одержавши від Вас листа від 11 лютого ц[ього] р[оку], в якому була Ваша пропозиція щодо зустрічі під час Вашого перебування в Нью-Йорку в травні місяці, я дуже зрадів і негайно порозумівся з Пастором Кузевим у цій справі. І 14 лютого я вислав до Вас листа, в якому наприкінці написав таке: «Буду щасливий бачитися з Вами тут, і прошу мене лише заздалегідь із ласки Вашої звістити про Ваше прибуття (куди, коли, тощо)». Відповіді на цю просьбу мою я від Вас не одержав. Ви пишете, що Ви сповістили мене про майбутню зустріч «за два місяці» до Вашого приїзду до Нью-Йорку. Отже, Ви мали писати до мене десь у березні. Я становчо тверджу, що в березні місяці не дістав від Вас жодного повідомлення в справі побачення.
У неділю 5 травня ми порозумілися з Паст. Кузевим щодо вислання до свящ. Савченка телеграфного поздоровлення з приводу Вашого ювілею. Тоді ж через телефон я запитав Пастора, чи може він має якусь вістку в справі побачення? Жод- ної він не мав. 8 травня Паст. Кузів окремим листом ще раз повідомив мене, що він жодної вісті від Вас у справі побачення не має.
Вичитавши в «Свободі»15 оголошення про Вашу доповідь в УВАН16 в Нью-Йорку, що мала відбутися в понеділок 13 травня, я в суботу 11 травня викликав Пастора Кузева до телефону, і ми, дивуючися, чому Ви ухиляєтеся від питання про побачення, змовилися, що, не вважаючи на все, з’їдемося Нью-Йорку 13 травня й особисто поговоримо з Вами.
Тож 13-го травня я спеціяльно для побачення з Вами приїхав туди.
По Вашій доповіді ми з Пастором Кузевим підійшли до Вас і запитали, чи не були б Ви такі ласкаві – призначити нам місце й час для спеціяльної розмови в справі Біблії.
Ваша відповідь була літерально17 така (переписую з мого нотатника):
«На превеликий жаль, я не маю ані хвилинки вільної. Узавтра вранці відлітаю до Канади».
На таку відповідь нам не залишалося нічого іншого, як тільки попрощатися з Вами, що ми й мусили вчинити.
Поняття не маю, що це за містерія, і яка причина створила її!
Передучора (2 липня) Пастор Кузів написав мені щодо цього так:
«Ми питали його (цебто Вас, Високодостойний Митрополите) в Нью-Йорку, чи він хоче з нами побачитися? Він відказав, що не має хвильки часу; чи не так? Таж Ви сього саме були приїхали»?
Високодостойний Митрополите!
Буду Вам надзвичайно вдячний, якщо Ви будете такі ласкаві та поясните мені, що сталося, і що спричинило Вас висунути ці сім закидів у Вашому листі.
Бо без Вашої ласкавої відповіді нічогісінько не розумію.
Залишаюся в молитвах за Вас і за нову Біблію,
Ваш покірливий у Христі слуга
Левко Жабко-Потапович
 

№ 19

24 липня 1958 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

Оце тільки що одержав через телефон від пані Кузевої сумну вістку, що «пастор Кузів вже не з нами». Помер сьогодні перед полуднем. Похорон його має відбутися в суботу 26 липня о год. 2-ій по полудні. Отже наша комісія щораз зменшується. Нехай на все буде воля Господня!
Моя дружина тяжко хвора й щораз слабша. Нехай буде воля Божа й у нашому родинному житті!
Маю надію вже в наступному тижні інтенсивніше забратися до дальшої праці над коректою.
Перечитав Вашу статтю про «хрищення» й «хрещення» в «Вірі й Культурі» й остовбурів18. По нашій розмові в четвер 3-го липня в Вінніпеґу, признатися, не сподівався нічого подібного. Просто не вірив своїм очам. Якраз працював над деякими матеріялами щодо цієї справи, що нею в І й у ІІ сторіччях займалися деякі малоазійські греки. Думаю, що вони були б захоплені Вашими розважаннями на цю тему. Проте вони були консеквентніші19 від Вас, бо йшли далі й навіть Самого Христа та всі похідні від Того Ймення слова писали не з «и», а з «е»: Хрестос, хрестіяні. Правда, що єпископи того часу повстали проти такої концепції й виявили, що ті греки були попросту не цілком … грамотні.
Ви чомусь рішуче відпекуєтеся від того, що «баптідзо» має зв’язок із Христом (що цілком логічно), а зате його силоміць зв’язуєте із словом ХРЕСТ, що аж ніяк не в’яжеться. Бо ж ані Іван ХрИститель, ні саме хрИщення, що він його виконував, не могло мати жодного зв’язку з словом СТАВРОС, на який ні він, ні його учні тоді не вказували ще, а натомість міг вказувати тільки на ХрИста, що мав узяти на себе гріхи всього світу.
Якщо стати на Ваш ґрунт, то тоді було б логічно писати – хрЕстиянство, хрЕстосуватися хрЕстиянин, і тощо. Якщо ж признаємо християнство, християнин, христосуватися тощо, тож логічно прийти мусимо й до того, що Іван ХрИститель хрИстив людей хрИщенням покаяння…
Із другого боку слово ХРЕСТ залишається пнем для хрЕщення рукою, для перехрЕстя, для слів навхрЕст і т. д.
Тож, і Академія Наук стала на тому, що є два різні слова й усі похідні від них слова: ХрИстос і хрЕст, а тому – Іван ХрИститель напевно хрИстив людей, і Апостоли хрИстили людей, щоб зробити їх хрИстиянами; а натомість священик (скажімо) бере до рук хрЕста та хрЕстить ним людей, так само, як хрИстиянин православний приймає хрИщення в дитинстві,а потім рукою хрЕститься сам, або ж тією рукою хрестить буханок хліба,коли має його надтинати…
Ви ж самі мусите знати, що наше українське хрИщення нічого спільного не має з російським крЕщенієм, і що наше ХРЕСТ старше від північно-
го КРЪСТ. Я двічі посилав Вам мої міркування з цього приводу й двічі додавав до листів покажчик джерел, за якими в усіх пам’ятках ХІ–ХІІвв. (за рідкими виключеннями дійсних помилок) писалося тільки: Іоанн хрИсти, подобається Иоаноу ХрИстителю, хрИстивийся, хрИштаахоуся всі, хрИститися в образ чловічь, хрИштения (навіти хрІштения) Іоанновя, Іоань пріжде хрІштения, хрИштением оутврждяйся, і так далі, і т. і.
А Ви запитуєте: Недогляд чи насмішка? Кажете, що це явне непорозуміння. Ви твердите, що це – КОМУНІСТИЧНА АҐІТІЦІЯ, що це – НЕЗНАННЯ СПРАВИ! НЕ ВИКЛЮЧЕНЕ Й НАВМИСНЕ БАЛАМУТСТВО!
Таж Ви самі добре знаєте, що Академія Наук під Совєтами в роках1920 – 32 мала бодай слабу тінь незалежності чи вільності, які вона стратила разом із смертю Скрипника20. Ви ж знаєте, що Булаховські та інші там Рильські та Тичини21 МУСІЛИ ПРИЙНЯТИ ПРАВОПИС 1946 року під терором, і що той правопис – це рабське наслідування всього того, що продиктувала Москва, аби наш правопис якнайтісніше зуніфікувати з російським! Ви ж знаєте добре, що Кримський22 якщо й мав дещо проти транскрипції деяких чужомовних слів, то водночас НІЧОГІСІНЬКО НЕ МАВ ПРОТИ ПРАВОПИСУ 1929 РОКУ В ЦІЛОМУ, БОЖ ТО – ЙОГО ВЛАС-НА ДИТИНА.
Ви пишете: «І вся Україна так і пише сьогодні, як і писала ще від довгих віків»! Так чого ж Ви самі обурюєтеся з того, що вся Україна пише – бог,господь, месія, христос? Де ж Ваша логіка?
Ви ж знаєте, що й Вільна Академія Наук, і Наукове товариство ім. Шевченка в своїх виданнях признає два слова різні – хрИщення від слова ХрИстос і хрещення від слова хрест. Тож навіщо Ви зводите все лише до Голоскевича?23 Таж, Ви знаєте, що й Голоскевич, і Ізюмов24, і десятки інших словників наслідували тільки правила Акад[емії] Наук та Наук[ового] Т[оварист]ва Шевченка.
Таж Ви самі в вашій «Рідній Мові» (1930-х років) твердили становчо, що є два різні слова – хрИщення і хрЕщення! Таж Ви самі ці слова розрізнювали в поодиноких Євангеліях, друкованих у Львові 1938 року!25 І там же виразно стоїть Іван ХрИститель хрИстив і т. і.
Ви маєте рацію, коли твердите, що впровадження слів від баптідзо, хрИщення, ХрИститель, тощо – було «зроблене без жодного порозуміння з Церквою».
Так, це правда: правопис 1929 року впроваджений без порозуміння з московсь- кою православною Церквою, натомість він впроваджений із порозуміння всіх науковців, до яких належали й православні українські,і українські ж католицькі знавці справи. Натомість – правопис 1946 року впроваджений у порозумінні ТІЛЬКИ З МОСКОВСЬКОЮ ПРАВОСЛАВНОЮ ПАТРІЯРХІЄЮ, і з благословення її та з наказу НКВД він силоміць накинутий нашому многострадному народові.
Тому Ви не маєте жоднісінької рації протиставити «большевицьке хрИстити замість багатовікового християнського українського хрЕстити». Навпаки багатовіковим (від ХІ віку) українським християнським словом було – хрИстиянство, хрИстиянин, Іван ХрИститель, святе від води до Духа хрИщення, хрИстосування та інше – бо вони були відповідниками грецького «баптідзо» та всіх похідних від нього слів, натомість БОЛЬШЕВИЦЬКИМ, КОМУНІСТИЧНИМ, РОСІЙСЬКИМ І МОСКОВСЬКО-ПРАВОСЛАВНИМ, НЕНАУКОВИМ І ТЕНДЕНЦІЙНИМ БАЛАМУЧЕННЯМ є відкидання тих слів і заміна їх іншими – хрЕщення, хрЕстити, тощо, які мають своє місце, як похідні від слова ХРЕСТ, але які в жодному разі НЕ МОЖУТЬ ЗАСТУПИТИ ПОПЕРЕДНІХ, ЩО ПОХОДЯТЬ ВІД СЛОВА ХРИСТОС.
І тому той, хто стоїть за большевицьку концепцію даного питання, той свідомо стоїть за свідоме, навмисне знівечення та усунення ХРИСТА СИНА БОЖОГО Й БОГА із життя ХРИСТИЯНИНА та ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ.
Якщо Ви далі стоятимете за тією большевицькою концепцією, я примушений буду все питання представити на розгляд і розв’язання Брітанського та Закордонного Біблійного товариства. Нехай воно в порозумінні з найвищими науковими установами – Академією, Наук[овим] Т[оварист]вом ім. Шевченка його розв’язує та рішає, чи та большевицька концепція має знайти вирішення і признання та затвердження в НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ БІБЛІЇ.
Ваш у Бозі найменший слуга Левко Жабко-Потапович
 

№ 20

13 серпня 1958 р., Честер

Високодостойний митрополите!

Вашого листа одержав. Від усього серця дякую Вам за ваші молитви та за вислови співчуття з приводу недуги моєї дружини. Вона щораз слабне. Нехай на все буде Його свята воля!
Кінчаю в другій коректі Книги Мойсеєві. Несподівано виявилась нова трудність і перешкода: відсилачі.
Ваш спосіб пунктації, на який ми звертали Вашу ласкаву увагу, міг бути зрозуміливим до певної міри тоді, коли він уживався Вами по кожному окремому віршові тексту. Тепер, коли всі відсилачі друкуються посередині, і коли в відсилачові є не один або два вірші, а декілька, тяжко деякі з них розшифрувати; навіть для мене це неможлива робота в деяких випадках. Що ж тоді робитиме пересічний читач?
Треба конче: відсилачі до правої шпальти пересунути праворуч, аби вони не зливалися з відсилачами лівої шпальти. Звернути увагу складача на те, щоб він не розділяв відсилача в тому випадкові, коли перед назвою книги стоїть її порядковий нумер (приклади: 5 Мойс., 2 Самуїл., І Петра – тощо) і не залишав нумера книги в одному рядкові, а її назву не переносив би до іншого рядка, де нумер книги попередньої попадає поміж чисел віршів, і тоді повстає розгардіяш.
Не відмовте в вашій ласці звернути на це увагу друкарні.
Щодо Вашої незгоди визнавати академічний правопис за міродайний у новій Біблії, це – ваша справа. Ви фактично впроваджуєте третій правопис – мішанину академічного з большевицьким, а до того впроваджуєте ще й Ваші власні новотвори, яких нема в обох тих правописах.
Щодо цього мусимо мати на увазі таке: нова Біблія в жодному разі не буде росі- янами та комуністами допущена за залізну заслону, бож там не допускають навіть російської Біблії, і вона, видрукована в якихось 10–15 тисячах примірників, в Совєтах не поширюється цілком: ніде, а особливо в Україні її нема26. Отже її можна скорше дістати в Вашінґтоні чи в Нью-Йорку, тільки не в Совєтах.
Таким чином можна сподіватися, що аж до того часу, як Господь відкриє залізну заслону, нова Біблія буде поширюватись виключно серед українців на Скитальщині. І якщо Ви й надалі стоятимете переважно при большевицькому правописі 1946 року, зреконстрованому Вашими коректурами його, то треба сподіватися, що й Наукове Т[оварист]во Шевченка й ВУАН, яка стоять при академічному правопису 1929 року, підіймуть крик й збойкотують Біблію. Безперечно, загал швидше піде за ними, і тоді Бр[итанському] і Закорд[онному] Бібл[ійному] Т[оварист]ву треба буде лічитися з тим, що й загал Біблію збойкотує.
Тож неодмінно треба попередити Бр[итанське] Бібл[ійне] Т[оварист]во,чого воно може сподіватись при виході Біблії в світ. Це – Ваш обов’язок. Якщо Ви вперто впроваджуєте Ваш правопис, то повинні ознайомити Бріт[анське] Т[оварист]во з наслідками цього.Маю надію, що Ви самі це зробите. Якщо ж ні, то тоді я матиму обов’язок зробити це. Вітаю Вас щиро.
Ваш у Христі слуга Л. Жабко-Потапович
 

№ 21

1 жовтня 1958 р., Честер

Високодостойний Митрополите!

Сьогодні минає два тижні, як я з родиною відпровадив на вічний спочинок мою Дружину, що покликана була до Господа в понеділок 15 вересня. Мені було занадто тяжко, тому не міг своєчасно повідомити про це.
Дякую за Ваші вислови співчуття з приводу її недуги та за молитви Ваші. Господь  нехай віддасть Вам за все!
Др. Бреднок звернувся до мене з запитом відносно порядку книг до Нового Заповіту, що в Вашій Біблії буде мати різницю щодо теперішнього порядку27.
Я відповів йому, що Ревізійна Комісія пристала на Ваш порядок і проти нього нічого не має. Тож тепер цю справу має рішати само Бріт[анське] товариство.
Копію моєї відповіді посилаю до Вас.
Як Господь дасть сил і дозволить, то наступного тижня приступатиму до дальшої коректи.
Ваш у Христі слуга                                    Жабко-Потапович
 

№ 22

4 грудня 1958 р., Честер

Високодостойний митрополите!

Звернув був увагу на дві статті в журналі «Віра й Культура», число І-61, 1958 року. Перша ваша «Біблія – найперше джерело»28, друга – абсолвента29 духовної академії Богдана Ґорґіци30. Простудіювавши обидві, як і все, що друкується в Вашому шанованому мною журналі, трохи здивувався, що ви ані словечком не згадали ні про Морачевського31, ні про Партенія32, як і про інших перекладачів, але навіть про П. Куліша33 та його помічників чи наступників. Здивувався, але вирішив, що це – Ваша справа й право – згадувати про них чи не згадувати.
Інша справа, що Ви, як почесний член Бр[итанського] і Зак[ордонного] Біблійного Т[оварист]ва, не згадали про факт видання тієї єдиної нашої повної Біблії Вашим же Товариством34. Отже, повне враження, що тільки тепер будемо мати нову й то першу в виданні того Т[оварист]ва Біблію. Досі українці не мали Біблії, не знали її, не читали її. Це в той час, як і Ви самі знаєте, що принаймні від 1905 року в Великій Україні, а в Західній і того значно раніш, тисячі українців Біблію мали, читали, училися своєї мови за нею, а наші мовознавці студіювали її та користали з її багатющого матеріялу. Чому Ви це зіґнорували, поняття не маю. У домі мого батька ще в 90-х і в 900-х роках збиралися православні (за конфесією офіційною) свідомі українці та насолоджувалися читанням тієї Біблії. Через «зелений кордон» (за допомогою надзбручанських жидків) та Біблія пролізала в українські доми та родини, де й читалася з захопленням православними35. Не треба вже згадувати про численних «сектярів» (за презирливою номенклятурою Вашого журнала) по обох боках Збруча, у родинах яких ця книга, особливо по першій світовій війні, (Біблія Куліша) була сталою та улюбленою настільною книгою. Ви ж знаєте, що ще й сьогодні в сотках і тисячах церков православних і навіть деяких католицьких Біблія Куліша є щотижня читана та шанована. Хоч би задля цього варта вона уваги та вдячної згадки, не вважаючи на її недоліки та хиби. Та ж, читаючи вашу статтю, пересічний читач переконається, що українці ще в середині ХХ сторіччя не мали власної Біблії, коли її вже найбільш темні дикуни Азії та Африки й Австралії мали давно. Чи Ви не доглянули тієї шкоди, що її Ваша стаття приносить нашому народові? Чи це – тенденція, свідома та плянова, впроваджена лише завдяки тому, що ту Біблію колись подбали видрукувати та поширити якісь там протестанти, нехіть, і навіть ненависть до яких так яскраво виявилась в другій статті «Церква в полоні»?
Що пан Ґорґіца (чи не нащадок отого одіозного господаря молдавського з часів Хмельниччини?)36 за найбільших ворогів православ’я та й українського народу вважає протестантів, я ні трохи не дивуюся. Не дивуюся й тому, що Ви дали місце для цієї лжеісторичної статті з нападами на протестантів. Бож і так майже в кожно- му числі Вашого журнала є виразні колючки, а той удари по «сектантах»: Ви маєте право це робити. Можливо, що це – навіть Ваш обов’язок.
Але, як учений і історик, Ви повинні були б не компромітуватися зв’яз-
ком із таким неуком і невігласом, як той пан Ґорґіца. Аджеж Ви повинні знати, що Петро І-й був підо впливом не тільки протестантів, але й католиків, а, найбільше, під сталим впливом тих безбожників, прабатьків сучасного російсько-московського атеїзму, що його віками виплековувала московська православна церква, що й тепер плекає й підтримує московську й всесвітню безбожність.
Той анальфабет37 Ґорґіца твердить, що «Петро І убив віковічну симфонію влади церковної та світської»38.
Де ж і коли та симфонія була? У Римі? У Візантії? Може в Московщині (що треба припускати, на думку Ґорґіци)? Чи він не чув хоч би про ту «симфонію», що її при допомозі скуратових провадив Іван Ґрозний хоч би в відношенні до митрополита Філіпа?39 Як могли Ви допустити, щоб той сліпець чи злочинець у Вашому журналі міг одверто та з захопленням виставляти як героя Антонія (Олексія) Храповицького40, цього запеклого ворога нашого народу безталанного?

Високодостойний Митрополите!

Вибачте, що пишу про це все. Багато разів я мав звернутися до Вас з проханням бодай на якийсь час не допускати в Вашому журналі подібних вибриків, особливо тих, що скеровані були в бік протестантів та «сектантів». Та все стримувався. По-перше тому, що вважав, що Ви маєте право, як православний, це робити, а, по-друге, – тому, що вважав за необхідне робити все, залежне від мене та від інших членів нашої Комісії, щоб уникати всього, що може скомплікувати41 обставини нашої спільної праці над Біблією.
І ось, тепер, сьогодні, тільки тому, що всі виступи Ваших співробітників (та й Ваші власні) проти ненависних протестантів власне вносять ті комплікації, я насмілююся звернутись до вас з оцим листом.
Я думаю, що ви пам’ятаєте добре ті напади та наклепи, та скарги й жалі, що з ними виступали в різній пресі та й у листах до Лондону різні «приятелі» нашого народу, які так запекло виступали проти нової Біблії? В останніх роках ці виступи та напади продовжувалися щораз. Ціла банда цих «приятелів» ширить пропаґанду проти нової Біблії в широких колах, не тільки протестантських, але й православних. Першим (протестантам) уїдливо тикають до очей те, що Митрополит Іларіон, отримуючи винагородження за свій переклад від протестантів, водночас тих протес-тантів паплюжить і виглузовує в своєму журналі, а другим (православним) докоряють тим, що, мовляв, православний Митрополит запродався протестантам. І одні, і другі спровоковуються.
При таких обставинах найкраще було б перестати зачіпати протестантів. Протестанти через ці зачіпки не згинуть, але самі зачіпки шкодять ділу праці над Біблією. До Лондону сипляться скарги, наклепи. Довідуюся про це не з самого Лондону, а з боку тих же «приятелів», що ненавистю дихають і проти Вас, і проти нового перекладу, і проти Комісії, і проти мене… Чи Вам, і самому перекладові, і мені, і всій нашій праці це потрібне?
Благаю вас, Високодостойний Митрополите, зробити все можливе для того, щоб ця війна на сторінках «Віри й Культури» була спинена. Хай скінчиться друк Біблії, тоді зможете писати, скільки вам забажається, проти протестантів. І хай тоді й різні невігласи ґорґіци скубуть тих «єретиків»…
Оце все, що хотів Вам сьогодні написати. Завжди ощаджував Ваш дорогоцінний час, і не турбував Вас. Але сьогодні вважаю це за необхідне. Аби тільки Господь Бог допоміг скорше скінчити друк Біблії.
Повірте, що біль за Вас же, за Ваше ймення, за Вашу славу, любу й дорогу всім українцям, грає при написанні цього листа за один з найважливіших мотивів, що спонукали мене написати ці рядки, що залишатьсязнаними лише Вам, мені та Богові.
Із смутком читав вашого останнього листа з наріканнями на ослаблене здоров’я. Молюся безперестанно за Вас і за Ваші від Бога сили та благаю Його, щоб допоміг скінчити велику та благословенну працю…
Ваш найменший у Христі слуга
Левко Жабко-Потапович
 

ЛИСТИ МИТРОПОЛИТА ІЛАРІОНА ДО ПАСТОРА ЛЕВКА ЖАБКО-ПОТАПОВИЧА

 

№ 1

16 березня 1954 р., Вінніпег

Високодостойний Пасторе!

Вашого цінного листа від 10 березня я одержав, – складаю Вам за нього сердечну подяку.
Сердечно дякую і Вам, і Достойній Дружині Вашій за запрошення відвідати Вас у Честері. Як Господь поблагословить, і я дійсно зможу приїхати до Філадельфії, то з охотою й радістю відвідаю Вас.
Про чергове видання Нового Заповіту говорив Секретар Біблійного товариства, коли відвідав мене. Ви прислали свої деякі виправлення до Нового Заповіту, – і я хотів знати, чи вони мають піти в окреме тимчасове видання Нового Заповіту, чи в будуче видання при повній Біблії. Пастор В. Кузів не дав повного пояснення. Я вишукую часу, щоб засісти за перегляд Нового Заповіту докладніший, але це не так скоро буде.
Усі рукописи, які Ви посилаєте мені, я одержую.
Вам і Достойній Дружині Вашій мій сердечний привіт.
 
З любов’ю у Христі                           
М[итрополит] Іларіон
 

№ 2

23 вересня 1954 р., Вінніпег

Високодостойний Пасторе!

[…] історичну, бо останню посилку виправлянь Комісії одержав. Найбільше дякую Милосердному Господові, що провадить нашу працю до закінчення. Також прошу в Господа сил, щоб і мені закінчити свою працю. Поки що сил у мене небагато, але глибоко вірю, що вернуться мені.
Дуже Вас прошу написати мені, чому п. Марцинковський не працював у Комісії. Він надіслав мені листа такого, ніби то я не запросив його до праці, тоді як я в цьому хіба тільки Богові Духа винен. Лист його занадтодражливий.
Вам і всій Вашій Достойній Родині мій сердечний привіт.
Ваш                                                                  Митрополит Іларіон
А другої частини «Переяславської Ради» не маю. А як буду мати,
вишлю Вам.
 

№ 3

11 лютого 1957 р., Вінніпег

Високодостойний Пасторе!

Одержав Вашого листа від 6-го лютого і дуже радію, що ми вертаємося на той саме порядок, який ми спільно прийняли на останніх березневих зборах нашої Комісії. Це Господь допоміг направити друк його Слова належною дорогою!
Отже, прошу, щоб було так:

  1. Ви правите пильно першу коректу і відсилаєте її мені. Я все переглядаю і разом з тим, чого Ви не помітили, відсилаю до Лондону.

Висилати можна нереєстровано, а асекуровано, – це дешевше42.

  1. Рукописів-оригіналів може при першій коректі посилати мені не треба, бож Ви по них будете ще правити відсилачі та примітки. Виправивши це – відсилачі та примітки, аж тоді зо своєю коректою вертаєте мені рукопис (асекуровано).

А може складачі вже склали відсилачі та примітки, і рукопис їм уже не потрібний? Взагалі, як іде друк, я нічого не знаю.

  1. Географічні назви та імена осіб – їх багато другорядних. Сердечно прошу добре перевіряти їх за рукописом.

Ми всі умовилися, що головні імена, а особливо ті, що вживаються в Новому Заповіті, мають форму Септуагінти43, а імена другорядну форму гебрейського оригіналу. На основі цього, я ще виправив таке: Біл’ам на Валаам, еморейський на аморейський.

  1. Біблійне товариство поставило на титульній стороні Біблії: «з мови давньоєврейської дослівно наново перекладена». Це дуже добре, – це оправдує і мої часті відступлення від Септуагінти, бо це ж переклад з гебрейської, і гебрейську форму другорядних імен географічних та особових.
  2. Усе, що в гебрейському оригіналі написане віршами, я передаю також віршами. Перекладаю мовою ритмичною. І цього ритму ламати не можна. Отже, тут може бути частіше вживання й, свойого і т. ін.
  3. У Біблії повно священних назов, які треба писати з великої букви. Напр.: Небо (Боже) і небо (фізичне), Ангол Божий, замінні назви Бога: Слава, Хмара, Огонь, Ім’я і т. ін. Як я переконався, віруючі люди тепер дуже чутливі на писання священного великою буквою, і так і треба, бо це збільшує пошану до Біблії. Якийсь там Вінніпег чи Козолупи пишемо з великої букви, а оселю Бога, Небо, з малої.
  4. Переноси слів мусять бути грамотні, напр.: два-дцять, (переносимо -дцять), по-рвати, ви-йти, і т. ін. Друкарня складає завжди Гос-подь (ліпше було б: Го-сподь), але нехай уже це слово так і позостається, бо забагато було б виправлень.
  5. Останню коректу читаю я сам і відсилаю до Лондону.
  6. За довге трудяще життя, коли я багато писав, я виробив собі нехорошу звичку: уже в коректі багато поправляю. Нема на це ради. Усі 303 прислані галі44 я добре й пильно виправив, а серед того є (небагато) й поправки слів, безумовно на ліпше. Часом зробив вірша яснішим, часом для ясности додав слово, і т. ін. Це істотний характер моєї праці, але це тільки на користь праці.
  7. Ви пишете мені про заплату за коректу. Коли б Ви написали були мені про це раніше, то я б з Пастором В. Кузевим були б самі поставили перед Лондоном цю справу, а я нічого б не писав про коректу.
  8. Я сердечно прошу і Вас, і Пастора Кузева не виступати перед Лондоном у важливих справах без мого відома. Це не виходить по-товариськи, як увесь час було між нами.
  9. Десь у середині наступного цього травня місяця я їду гостем до Української Православної Церкви в Америці. Коли саме – ще не знаю.Десь на одну з наступних неділь по 5-м травня (цього дня – Ювілей Митрополита в Канаді45), коли я мушу бути в Вінніпегу.

Я, певне, спинюся в […] біля Нью-Йорку.
Отже, ми можемо зійтися в травні. Думаю, що не варто клопотати Біблійне товариство про це, – зійдімося самі, як наша внутрішня справа. Бо й без цього товариство має враження, що українці сильно неспокійний народ.
Оце було б і все головне. Які будуть у Вас сумніви – пишіть до мене, і я Вам відразу відповім. Робімо друк Біблії своєю внутрішньою справою. Важніше скоріше видати Святе Слово, аніж допускати, щоб диявол сіяв тут свої плевели.
На знак доброго початку друку моєї всежиттєвої праці, Божого Слова, прийміть від мене нову мою монографію. Вона варта того, щоб її уважно перечитати.
Усій Вашій Достойній Родині і Вам – мій сердечний привіт.
З любов’ю у Христі
Митрополит Іларіон,
Ваш постійний богомолець
 

№ 4

18 лютого 1957 р., Вінніпег

Високодостойний пасторе!

Сердечно дякую за листа від 14-го лютого, якого я одержав. Одержав також і дві пачки коректи. Щодо коректи, то пишу такі пояснення.

  1. Академічний правопис подає дві форми місцевого відмінку однини:в зеле- ні і в зеленому лісі. Обидві однакові, обидві літературні. Попередній правопис («академічний») клав натиск на старшу форму (в зеленім лісі), теперішній кладе на другу (в зеленому лісі). Наші письменники однаково вживають обидвох форм.

Як я вияснював на наших зборах 1955 р. у березні, я вживаю обидвох форм.

  1. Лондон може налякатися нових виправлень, та ще мовного характеру. Скажемо, запровадження форми «в зеленому» вимагало б тисячі поправок. У жодному разі цього робити не можна.
  2. На початку речення я даю і. Але коли далі йде голосна (особливо по голос- ній попереднього слова), то пишу й. Так і треба.
  3. Я даю старші форми, які прикрашують біблійну мову, – пустиня, уста й т. ін. (а не пустеля, вуста, вогонь). Усе це за академічним правописом.
  4. Ви вернули мені рукопис – оригінал. Я його до Лондону не посилаю. А як же Ви будете перевіряти відсилач? Я вже писав вам у попередньому листі про це. Я з оригіналом не зчитую, – лишаю це для Вас.
  5. У географічних освоєних у нас іменах пишемо тільки и (а не і), напр.: Єгипет, филистимляни, Тигр, Асирія, Вифлеєм, Синай, Сихем і т.ін. Писати Сінай – це ламати українську мовну традицію. «Академічний» правопис зовсім не брав під увагу церковно-релігійного правопису, бо не міг, – йому це забороняли.
  6. У віршах у мене мова мірна, значить, є свойого – свого, є й і т. ін. Я Біблії не читаю, а завжди співаю її, бо це Божа мова. Через це, скажемо, промови Господа в мене величною мовою, а то й мірною.
  7. У Святому Письмі гебрейському й грецькому є т[ак] зв[ані] каденси, – величне закінчення вірша. Я каденси чую душею і кінці віршів часто віддаю мірною мовою. Каденси особливо сильні в Новому Заповіті, власне в Євангелії. Я каденсів не затераю, хоч їх мало хто знає, й мало хто чує їх.
  8. Я роблю так, щоб у першу коректу пішли всі поправки, а друга вже буде з найменшим числом їх. Будуть головно ті, чого друкарі не помічають.

Одну пачку (Книга Буття) я вже відіслав до Лондону.
Отже, – не лякаймо Бритийського товариства мовними поправками!
З глибокою до Вас пошаною
Митрополит Іларіон,
Ваш постійний богомолець
 

№ 5

29 липня 1958 р., Вінніпег

Високодостойний Пасторе!

Сумну й тяжку звістку прислали Ви мені, – про впокоєння Блаженної пам’яті Пастора Василя Кузева. Нехай Господь упокоїть Його в оселях Своїх!
Шлю свій сердечний привіт Вашій Високодостойній Дружині! Послужіть їй якнайбільше, скільки сил маєте…
Ви обіцяли прислати все скоріше, і я чекаю дальшої коректи. Я благаю Господа, щоб Біблія була скоріше видрукувана, бо й перекладач її стоїть уже на Божій дорозі!
Дуже Вас прошу не утруднювати Божої справи! З правдивою до Вас пошаною
Митрополит Іларіон,
Ваш постійний богомолець
 

№ 6

18 серпня 1958 р., Вінніпег

Високоповажний Пасторе!

У відповідь на Вашого тяжкого листа від 13-го серпня 1958-го року відписую Вам, що я держуся як у своєму перекладі Біблії, так і в своїх виданнях виключно правопису 1929-го року.
Що з деякими нечисленними постановами цього правопису, явно помилковими та навмисне проти релігійними, я не погоджував (напр. писати Хрищення) – то це не міняє справи. Ще ніколи не було такого українського правопису, щоб його на сто відсотків можна було спокійно прийняти. Проти вашої образливої назви такого правопису «більшовицьким», я складаю свій рішучий протест!
Правопис Біблії той самий, що й виданого Нового Заповіту! Щодо Ваших завваг з приводу відсилачів, то ця справа аж надто запізнена. Зламану коректу з відсилачами Друкарня зробила ще 7 листопада 1957 року. Коли б Ви підняли справу відсилачів ще тоді, це мало б практичну рацію, а тепер – минув з того часу рік, і вся Біблія вже зламана з відсилачами! Які то кошти потрібні на перероблення!
Крім того, технічно власне й не можна зробити так, як Ви пропонуєте, – так мені відповіла Друкарня.
Ще року 1956-го Біблійне товариство прислало мені (певне – й Вам) пробну шпальту – одну сторінку Нового Заповіту, і тут відсилачі були зараз же під текстом вірша. І для мене було повною несподіванкою нова форма місця відсилачів у зламаній Біблії…
Взагалі Біблійне товариство ніколи не питало мене про технічну сторону складу Біблії. А я був би не мало дав їм практичних вказівок, бо ж я все життя своє займався друкуванням.
Шлю свій сердечний привіт Вам, шлю його тяжко болящій Дружині Вашій… Не допускайте, щоб вона падала на дусі, – Господь же Милосердний!
Нехай Господь у цьому страшному стані береже Вас обох!
З любов’ю у Христі М[итрополит] Іларіон,
В[аш] п[остійний] б[огомолець]
 

№ 7

1 жовтня 1958 р., Вінніпег

Високодостойний Пасторе!

Випадком довідався про велике Ваше горе, – упокоєння Вашої Дорогої Дружини…
Прийміть Боже випробовання, як належить християнинові. Про удар цей Ви давно знали, і нехай хоч це зменшить Вам сум…
Те саме було й з моєю Покійною, – і для них обох смерть була правдивим упокоєнням…
Шлю Вам своє щире уболівання в великому Вашому горі!
Молю Милосердного Господа, щоб послав Вам сил для заспокоєння. Заспокоєння прийде, але забути такого удару ніколи не можна…
З глибокою до Вас пошаною і любов’ю у   
Христі Митрополит Іларіон,
Ваш постійний богомолець
 

№ 8

6 жовтня 1958 р., Вінніпег

Високоповажаний Пасторе!

Сердечне спасибі за листа.
Є речі про які розум людський – недосконалий на всі боки – таки мусить мовчати… Це стосується до Вашої трагедії…
Я свого часу переживав усю трагедію многострадального Йова46, але Господь вирятував мене від гостроти її.
Беріться за працю якнайбільше, – єдиний вихід із трагедії. Розумію, що мені
було легче терпіти таку ж трагедію, бо я глибоко вірив і вірю, що наші зносини духові не кінчаються з упокоєнням людини!
Як багато дає така Віра людині!
Пастор Бреднок прислав мені листа, в якому пише, що хотів би якнайскоріше випустити Біблію. Натякає, що я її затримую. Але ж затримую не я!
Дорогий Пасторе, присилайте скоріше й більше, щоб Старий Заповіт якнайскоріше відіслати. Нехай у них лежить, а не в нас!
І справді, друга коректа Старого Заповіту от уже рік лежить без руху.
А в мене все готове, – всі 1182 сторінки Біблії давно готові до відіслання (з них 400 відіслав).
Сильно хочу бачити Біблію на своєму столі закінченою, бо здоров’я моє все погіршується.
Найгірше – спокою не мав і не маю…
З глибокою до Вас пошаною і любов’ю у
Христі Митрополит Іларіон, Ваш постійний
Богомолець
 

№ 9

19 квітня 1960 р., Вінніпег

Христос Воскрес, Високодостойний Пасторе!

Свого часу Ви писали мені, що коли я не буду одержувати коректи, то щоб я не турбувався цим, – це Ви хочете досягти, щоб Вам за читання коректи Біблійне товариство заплатило так, як Ви вважаєте належним. Я вже ось рік нічого не одержую, – коректи мені не присилають, і я починаю турбуватися, чому це так.
У Вас трапилося велике горе, смерть Дружини, і я не вважав можливим турбувати Вас, і довго чекав.
Але я тільки непокоюсь, – яка причина, що коректу перестали присилати мені. А давно пора взагалі все вже покінчити.
З глибокою до Вас пошаною і любов’ю у Христі
Митрополит Іларіон,
Ваш постійний богомолець

№ 10

[Не датоване]

Високоповажний Пасторе!

Наші листи розминулися, і розбіглися й бажання наші. До 23 лютого я ніяк не встигну перевірити предложень нашої Комісії, що я розпочав уже, і бачу, що праця швидко не піде. Сердечно прошу перенести збори Комісії на початок березня.
З глибокою до Вас пошаною,
Митрополит Іларіон,
Ваш постійний]богомолець

№ 11

[Не датоване]

Примірника Псалтиря з поправками Комісії одержав, – сердечно Вам дякую.
Чи Новий Заповіт з Псалтирем буде незабаром друкуватися за виправленим текстом, а тому з ним треба поспішити, чи виправлений текст буде друкуватися по Біблії, а тому поспішати з ним не треба. Будьте ласкаві повідомити мене про це.
Поки людина жива то й планує. Думаю 14–15–16 травня бути в Філаельфії, а 23-го травня в Сент-Кетеринс у Канаді. Може 18–20 добре було б скликати Біблійну Комісію, скажемо в Нью-Йорку.
Усій Вашій Достойній Родині мій сердечний привіт.
З Христовою любов’ю Іларіон
 
1 Британське та Закордонне біблійне товариство (British and foreign Bible Society) засновано 1804 р. з метою розповсюдження Святого Письма та окремих його частин народними мовами. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Товариство опікувалось виданням (і було власником авторських прав на них) українських перекладів Св. Письма, здійснених П. Кулішем, І. Пулюєм та І. Нечуй-Левицьким, замовляло додаткові наклади та розповсюджувало Четвероєвангеліє в перекладі П. Морачевського, які видавались російським Св. Синодом.
2 Пастор Л. Жабко-Потапович залишився на посаді секретаря редакційної перекладацької («ревізійної») комісії.
3 Лютер Мартин (1483–1546) – основоположник протестантизму, автор перекладу Біблії на німецьку мову.
4 Фесенко Михайло (1900–2003) – пастор пресвітеріансько-євангельської церкви, релігійний публіцист. Див. про нього: Чумаченко В. Кубанська Шевченкіана: пастор М. В. Фесенко // Вісник Товариства української культури Кубані. – 2005. – № 2. – С. 2–3.
5 «Заасекурованими» – завірені печатками та відправлені рекомендованим листом.
6 Ймовірно, йдеться про роман українського радянського письменника Натана Рибака «Переяславська Рада» (Рибак Н. Переяславська Рада. В 2-х ч. (Ч. 1. – К., 1948; Ч. 2. –К., 1953).
7 Децизія – рішення.
8 Марцинковський Володимир Филимонович (1884–1971) – протестантський проповідник, дослідник Св. Письма. З 1930 р. проживав у Палестині, де організував декілька протестантських громад, до числа вірних яких входили як євреї, так і араби.
9 Person to person (англ.) – безпосередньо.
10 Пастор Вільям Бреднок – секретар відділення перекладів Британського та Закордонного біблійного товариства.
11 Перший загальноукраїнський правопис, що вийшов у Харкові 1928 р. і був запроваджений у практику з 1929 р. Авторами цього правопису були видатні українські мовознавці – Агатангел Кримський, Олекса Синявський, Олена Курило, Євген Тимченко, Григорій Голоскевич, Всеволод Ганцов, Степан Смаль-Стоцький, Василь Сімович,Володимир Гнатюк та ін. Підписав його до друку народний комісар освіти УРСР Микола Скрипник.
12 Registered (англ.) – рекомендованим листом.
13 Атрамент – чорнило.
14 «Академічний» український правопис 1929 р. у 1933 р. було змінено з метою «очищення від націоналістичних перекручень, що […] ставили бар’єр між українською та російською мовами». У 1946 р. в СРСР був запроваджений «вдосконалений» український правопис, автори якого поставили собі за мету «забезпечити єдність з правописами братніх народів Радянського Союзу, особливо – російського».
15 «Свобода» – українська газета в США (виходить з 1893 р.).
16 Українська вільна академія наук (УВАН) – українська наукова інституція, створена у 1945 р. гуртом українських вчених на еміґрації. За Статутом ця Академія оголошується спадкоємицею традицій і продовжувачаем діяльності ВУАН 1920 – початку 1930-их pp.
17 Літерально – дослівно.
18 Йдеться про статтю: Іларіон. Хрестити, а не христити // Віра й культура. – 1958. – № 9. – С. 11–14.
19 Консеквентніші – тут – радикальніші.
20 Скрипник Микола (1872–1933) – український радянський партійний і державний діяч. З березня 1927 р. до лютого 1933 р. – народний комісар освіти УРСР. Був ініціатором Правописної конференції 1927 р., за результатами якої був опрацьований т. зв. «скрипниківський» (або «академічний») правопис 1929 р., який усував русифікаційні впливи з української мови. У 1933 р. покінчив життя самогубством.
21 Булаховський Леонід (1888–1961) – український мовознавець, член-кореспондент АН України (з 1939). У 1944 – 1961 рр. – директор Інституту мовознавства АН УРСР. Рильський Максим (1895–1964) – український поет, перекладач, публіцист. У 1944–1964 рр. – директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. Тичина Павло (1891–1967) – український поет, громадський та державний діяч. З 1929 р. – дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936–1939 рр. і в 1940–1943 рр. Очолював Інститут літератури АН УРСР. У 1943–1948 рр. – міністр освіти УРСР.
22 Кримський Агатангел (1871–1942) – український сходознавець, славіст, письменник, перекладач.
23 Йдеться про словник, укладений українським мовознавцем Григорієм Голоскевичем (1884–1935): Голоскевич Г. Правописний словник. Вид. 6. – Харків, 1929.
24 Йдеться про словник, укладений українським мовознавцем-лексикологом Овсієм Ізюмовим (1898–1937(?)): Ізюмов О. Правописний словник. – Харків, 1931.
25 Попередні випуски чотирьох Євангелій у перекладі І. Огієнка, видані 1938 р. у друкарні Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.
26 У другій половині 1950-х – першій половині 1980-х рр. в СРСР російський (т. зв.«синодальний») переклад Біблії перевидавався невеликими накладами Всесосоюзною Радою Євангельських християн-баптистів.
27 Йдеться про певну різницю в порядку книг Нового Заповіту. В церковно-слов’янських та російських перекладах Соборні послання передують Посланням Апостола Павла. У перекладі І. Огієнка першими йдуть Послання Апостола Павла – у відповідності до новозаповітного канону, якого дотримувались у виданнях грецькою та латинською мовами.
28 Митрополит Іларіон. Біблія – найперше джерело для вивчення своєї літературної мови // Віра й культура. – 1958. – № 1. – С. 1–6.
29 Абсолвент – випускник.
30 Горгіца Богдан. Церква в полоні // Віра й культура. – 1958. – № 1. – С. 11–13.
31 Морачевський Пилип (1806–1879) – український літератор, автор першого перекладу Євангелія українською мовою (1860). Його переклад опубліковано в 1906–1912 рр.
32 Архієпископ Парфеній (в миру – Памфіл Левицький) (1858–1922) – церковний діяч, голова Перекладацької комісії (1905–1912), яка готувала до друку переклад Пилипа Морачевського.
33 Куліш Пантелеймон (1819–1897) – український письменник, перекладач Св. Письма протягом 1868–1897 рр. Працю П. Куліша над повним перекладом Святого Письма завершили Іван Пулюй (1845–1918) (переклав Псалтир) та Іван Нечуй-Левицький (1838–1918) (переклав «Книгу Рути», 1-шу і 2-гу книги «Параліпоменон», книги Ездри, Неемії,Естери та Даниїла).
34 Перший повний переклад Біблії сучасною українською мовою (П. Куліша, І. Пулюя та І. Нечуй-Левицького) опубліковано у Відні 1903 р. Авторські права на цей переклад належали Британському та Закордонному біблійному товариству, котре, власне, й виступило в якості його замовника.
35 Про контрабандне ввезення до Російської імперії перекладів Св. Письма, виданих у Австро-Угорщині див.: Стародуб А. Невідоме свідчення про поширення українського перекладу Нового Заповіту на території Наддніпрянської України у 80-ті рр. ХІХ століття // Український археографічний щорічник. – К., 2004. – Вип. 8/9. – С. 620–628.
36 Ймовірно Л. Жабко-Потапович мав на увазі Георгія Гика (Гица) – Господаря Молдавії у 1658–1659 рр.
37 Анальфабет (польське analfabet – неписьменна людина). Тут вжито у значенні «невіглас».
38 Йдеться про сформульовану у Візантійській імперії ідеальну формулу взаємин між державною та церковною владами. В основі цих взаємин має бути покладена співпраця, взаємопідтримка та взаємовідповідальність, але без втручання однієї сторони в сферу компетенції іншої.
39 Митрополит Московський Філіп (Количев) (1507–1569). Публічно виступив проти опричини, за що й був у 1568 р. був зміщений з кафедри за наказом царя Івана Грозного та запроторений до монастиря у Твері. У 1569 р. задушений Малютою Скуратовим.
40 Митрополит Антоній (в миру – Олексій Храповицький, 1863–1936) – російський церковний діяч. Мав репутацію українофоба. Зокрема Антоній висловлювався категорично проти використання української мови в богослужіннях, забороняв розповсюдження українського перекладу Четвероєвангелія (хоча те й вийшло друком з дозволу та благословіння Святійшого Синоду) тощо. Зокрема йому належить наступний вираз: «все великие нации молятся не на том языке, на котором говорят на базаре, и малороссы терпеть не могут малороссийского Евангелия, и не берут его, если им дарят».
41 Скомплікувати – ускладнити.
42 «Registred» та «asecure» – види рекомендованих листів.
43 Септуагінта (латинське Septuaginta – «сімдесят») – переклад Старого Заповіту, здійснений, за легендою, 70 перекладачами.
44 Галі – шпальти.
45 Йдеться про відзначення 75 річниці з дня народження митрополита Іларіона. Святкування відбулися 4–5 травня 1957 року. Див. звіт про святкування: Герус С., протоієрей. На службі Богу й народові. Ювілей митрополита Іларіона // Віра й культура. – 1957. –№ 8. – С. 18–24.
46 Св. Іов Багатостраждальний – старозаповітний святий, віру котрого Господь Бог випробовував, посилаючи йому численні життєві страждання.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Назаренко

Народився: Запоріжжя 1965; 1986-91 - Запорізький держуніверситет, спеціальність: викладач української мови та літератури. Працював учителем у школі 3 роки; 15 років - диктором і ведучим програм "Слово про слово", "Гранослів" на ОДТРК "Лтава".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button