Проза

Догралися…

Якось зібралася компанія з кількадесят людей та влаштувала собі бурхливу вечірку із щедрим застіллям, «дикими» танцями, шаленими розвагами… «Відривались» на повну, аж поки не потомилися. Аби дати перепочити нутру від ситних страв, потоків оковитої, а кінцівкам від несамовитого смикання, вирішили зробити паузу, відсидітись на дивані та заодно переглянути який-небудь цікавенький фільм. Довго вибирали-сперечалися – який саме, аж поки одностайно не зійшлися на типовому «ужастику» про нечисть.
Сюжет новизною й оригінальністю не вражав: четверо молодих людей необачно бавилися із окультними науками, в зв’язку з чим накликали собі на голову гнів та помсту потойбічних сил. Й от коли ті самі сили  розправилися із трьома героями, і у живих лишився лиш один – останній, йому явився сам Люцифер. Та ні, не затягнув у пекло (принаймні – поки що), натомість запропонував відчайдухові «угоду»: душа в обмін на три бажання (ну не дідько, а золота рибка!) Після нетривалих вагань герой-невдаха згодився на умови рогатого, підписав «контракт». Він забажав собі всесвітню славу, несусвітні багатства й карколомний успіх у жінок… Звісно в результаті нічим добрим для нього це не обернулося: герой сконав у муках, а диявол таки отримав своє. На жаль, хеппі-енду не вийшло…
По завершенню «кіна» компанія ще довгенько не могла оговтатися й прийти до тями. А коли врешті-решт прийшла – стала обговорювати сюжет, ділитися враженнями, думками з цього приводу. І тут раптом хтось із них – вочевидь найзухваліший – запитав:
– Народ, а що б ви робили, якби таке сталося із вами? Ну, якби вам явився той… самі розумієте – хто, і запропонував продати вашу душу в обмін на гроші, славу, тощо, словом – на будь-яку забаганку? Ви б погодилися?
«Народ» думав недовго. Одні прагматично заявили, що все це повна нісенітниця, вигадки для забобонних, «бабайка» для дітей, друга ж половина, ті, хто бодай мінімально допускав існування надприродного, замахали на провокатора руками:
– Ми ще не зовсім того, з котушок злетіли, розуміємо, чим такий «обмін» грозить. І взагалі, наші душі нам самим потрібні, нічого добровільно прирікати їх на пекельні муки…
Отак, відмовившись від спокусливої пропозиції (нехай наразі тільки теоретичної), задоволені й заспокоєні власною принциповістю, люди повернулися до забави…
Вони і не підозрювали, що в цей самий момент за ними спостерігає сатана. Не вигаданий персонаж із телевізора, а цілком реальний, справжній-справжнісінький. Спостерігає, як ото вони нещодавно спостерігали за перебігом подій у фільмі, та від душі потішається.
– Ти ба, які стійкі, ні за які блага душі свої мені віддавати не бажають, – сміючись, кивав на натовп володар темряви, звертаючись до своїх посіпак – падших янголів, котрі завше самовіддано йому служили.
Посіпаки й собі щиро реготали над наївністю смертних.
– Дурненькі навіть не підозрюють, що їхні душі ВЖЕ МОЇ. Без усіляких угод, – далі вів сатана, нахваляючись. – То тільки в дурнуватих кінокартинах, для того, щоб стати моїм рабом та позбутися душі, необхідно особисто зі мною «домовитися», підписати папери власною кров’ю, пройти ще бозна-які безглузді маніпуляції-ритуали… А насправді все до банального елементарно: усяк, хто коїть гріх – автоматично «продає» мені душу. Дарує задарма. Кожен душогуб, мародер, злодій, хабарник, чародій, блудник, перелюбник, кривдник, обмовник, зловмисник; кожен, хто свідомо коїть несправедливість по відношенню до ближнього, спричиняє йому шкоду чи навіть замислює проти нього лихе – той давним-давно є нашим гарантованим «клієнтом».

Більше про окультизм:

– Тож хай гуляють-веселяться, йолопи, нехай впиваються своїм заблудженням про недоторканість перед силами Пекла, поки час. Коли ж він мине… ото вони здивуються, ото здивуються…
І сатана вкотре зареготав.
А тим часом компанія продовжувала «тусити», навіть не підозрюючи, що всеньке пекло «гуде» устократ запальніше. Адже там справляють «бал» на честь їхніх «непродажних» душ.
Оксана Швець

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button