Блог Себастьяна Тегзи

Я перекував меч на рало

Сьогодні чудовий день для роздумів про хрест. Спочатку я спробую коротко описати проблему. А потім показати вихід з неї. 27 років свого життя я пов’язав з релігією. 22 з них я провів у Католицькій Церкві й 5 у Євангельській.
І в одній і в другій мені часто доводилось чути історії про своїх мучеників. Католики багато говорили про всі ті кривди, яких вони зазнали від православних та протестантів. Натомість, євангеліки часто згадують про насилля зі сторони католиків та православних. І проблема в тім, що й одні й інші мають підстави для цього. Гугенотів у Франції вирізали не марсіани, а католики. І католиків у Голландії вбивали не атеїсти, а протестанти. Це приклади з далеких країв. Але на наших землях теж траплялися подібні історії. І кожна релігійна група розповідає свої історії, повні драматизму та болю. І особливо важким у цьому є те, що коли ти стаєш членом однієї з цих груп, то повинен культивувати цю пам’ять. Особисто для мене цей момент був завжди важким для сприйняття.
Якщо ти не підтримуєш цю пам’ять, то випадаєш з цілого. Бо ця пам’ять є джерелом ідентичності. Ти більше не можеш бути католиком, якщо не оспівуєш рани, яких зазнала ця група в історії. І не можеш бути повноцінним євангеліком, якщо дозволяєш собі доброзичливо говорити про католиків. Я кажу про загальні тенденції та колективну свідомість. Серед них, щоправда, є чисельні винятки, як з однієї так і з іншої сторони, але їх відносять скоріше до розряду підозрілих диваків, ніж до добрих вірників. Колективна ідентичність релігійних груп залишається дуже нетерпимою і вороже налаштованою до всіх інакших. Щоправда, є намагання подолати цю ментальність і в когось це виходить краще, а в когось гірше. Ну а в когось нажаль є прямий спротив і намагання утверджувати полемічний дух. Особисто я сам роками не міг звільнитися від подібного полемічно-апологетичного налаштування.

Більше про пам’ять:

Цікаво, що всі ці групи проявляють одну спільну рису. А саме неспроможність прийняти нових людей, які не мають релігійного минулого. Як правило, громади, які зростають – це такі, що послабили роль традиції й наважилися на відкритість та діалог. Про це можна багато говорити, але я би вказав на одну деталь, яка особисто мене завжди обтяжувала. Ти приходиш в церкву до Бога, а тобі разом з Божим Словом нав’язують тягар минулого. Це нечесно, коли церква стає місцем трансляції людських ідеологій. Коли під християнством тобі підсовують якийсь черговий «…ізм». Чи потрібно пам’ятати героїв? Так, але не треба забувати, що по ту сторону барикад є теж свої герої. А це тільки люди. Які не спасають нас, бо не помирали за нас на хресті. Християнство – це про Ісуса, а не про людських героїв.
На початку я сказав, що запропоную вихід. Декілька днів тому я вже писав про це. Тому повторю сказане знову. Гадаю, що саме в цьому напрямку слід шукати вихід з даної проблеми. Ось мої міркування. Давно думав про це. Але останній штрих допомогла зробити лекція Кирила Говоруна в Острозькій академії про політичне православ’я. На ній він сказав дуже влучні слова: “Кожен наратив, підкріплений кров’ю, є апріорі негнучким”. Від себе додам: це правда, але один виняток все-таки є. Євангельський наратив, підкріплений кров’ю Христа, є парадоксально гнучким. Якщо кров інших кличе про помсту, то кров Христа закликає до примирення. Якщо одне зводить стіни, то друге їх руйнує. Якщо конфесії й церковні групи оспівуватимуть кров своїх героїв, вони тільки віддалятимуться одне від одного і градус ненависті буде зростати, якщо ж усі звеличуватимуть кров Христа, тоді прийде справедливість і мир, і любов запалає в серцях.
“Ви приступили до Ісуса, посередника нового завіту, і до крові очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева”. (Євр.12:24)
“Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою. Бо Він — наш мир, Він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, — Своїм тілом скасував закон заповідей у Своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в Собі одну Нову Людину, вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому”. (Еф.2:13-16)
* наратив — оповідь, словесний виклад власної версії подій.
* апріорі — саме собою зрозуміло.
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Себастьян Тегза

Народився 1981-го року на Закарпатті. Одружений. Батько трьох дітей. Бакалавр соціології та богослів'я. В минулому священнослужитель Греко-Католицької Церкви. Сьогодні член Євангельської Церкви Святої Трійці в м. Хуст. Початкуючий письменник.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button