Топ

Кому я потрібен?

Це відбулося 3 жовтня 1849 року. Чоловік, що проходив мимо, виявив людину, яка валялася на землі. «Напевно, випив зайвого, а проте, хто його знає». І покликав поліцейського. Охоронець закону довго розглядав лежачого. Документів у незнайомця не було, розмовляти він не міг. Раптом поліцейського осінило: «Наркоман!»

Нещасного відвезли в лікарню, а там він, не прийшовши до свідомості, через чотири дні помер. В лікарні його впізнали: це був великий американський письменник і поет Едгар Алан По.

Його книгами до сьогодні зачитуються мільйони читачів, але в душі Едгара По царювали одинокість, страх і порожнеча. Всьому світу він наче би хотів сказати: «Так, я письменник, я наркоман і алкоголік, але кому яке діло до мене?»

Відчуття покинутості, безвиході, неприкаяності знайоме естрадним зіркам, і мажорам, і бомжам, і всім смертним. Наше покоління, напевно, найжалюгідніше, нещасне і найзгорьованіше зі всіх.

В один голос людство вигукує, мов у передсмертній гарячці: «Кому до нас діло? Кому ми потрібні?» – не очікуючи відповіді. Але відповідь є. Зі сторінок Святого Письма Бог відповідає відчайдушним: «Ти потрібен Мені».

Щоб світ почув і зрозумів Божу відповідь, Ісус розповів притчу про вівцю, яка заблукала. Її, напевно, теж здавалося, що вона нікому не потрібна, – і вівця відбилася від стада. Але пастух, Добрий Пастир, пішов її шукати і знайшов (Мт.18:11-14).

Схожі статті

Цінність однієї душі

Бог високо оцінює душу кожної людини. Якщо у світі ставка робиться на становище у суспільстві, багаті іграшки і модні брязкальця – то Бог цінує людину вже за те, що вона людина, і носить його божественний образ і подобу, – не має значення, хто вона: багата чи бідна, українець чи росіянин, освічений чи неук, геній чи душевнохворий, мусульманин чи християнин. Біблія каже: «Що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його» (Пс.8:5,6).

Чим викликана Божа турбота про заблуканого грішника? Його любов’ю! В Його очах ми безцінні. Варто тобі піти своєю дорогою, повернутися до Бога спиною – як Бог втрачає велику цінність: тебе.

Розповідають, що один гірський житель купив собі нове взуття. Він дуже боявся його забруднити і тому завжди ходив у шкарпетках. Одного разу після дощу потрапив у болото. Щоб вберегти від бруду чоботи, він став на голову. Подібно до наївного горця, люди зрозуміли, що потрапили в болото гріха і що тільки не роблять, щоб відійти від гріховної реальності, – образно кажучи, стають на голову. Але їхній стан від цього не змінюється. А потім прийшов у світ Христос, щоб спасти грішне людство.

Напрошується запитання: а навіщо Христу потрібно було приходити у світ? Для того, щоби знайти повсталу проти Нього людину і спасти її.

26 лютого 381 року на головній площі міста Антіохія було зачитано постанову римського імператора Феодосія. Натовп завмер у невдоволенні: імператор вкотре підвищив податки.

Все могло б закінчитися мирно, якби хлопчик із натовпу не кинув камінь в кінну статую імператора Феодосія. Статуя вважалася недоторканим образом імператора. Народ розбушувався і став руйнувати все на своєму шляху. Статую Феодосія теж знесли і розбили вщент. Після трьох годин лютості воїнам імператора вдалося вгамувати натовп.

І настала небувала тиша. Народ усвідомив, що в очах імператора міщани здійснили злочин, який можна трактувати як державну зраду. Залишалося тільки чекати розплати. Почалася вона в той же день. Місто потонуло в крові.

Подібно до древніх антіохійців, які повстали проти імператора, людство повстало проти Бога, підняло руку на Творця, не зважаючи на Його любов і турботу. Божа справедливість вимагає покарання грішника. Людина приречена до вічної смерті. Ісус Христос прийшов у світ, щоби спасти загиблих від справедливого гніву і покарання Божого.

Гріх настільки жахливий, що Христос готовий був залишити Небеса, стати людиною, перетерпіти муки хреста, аби лиш врятувати людину від гріха. Ця істина вражаюче пояснюється в притчі про загублену вівцю.

Людина заблукала

Притча про вівцю говорить, що одна з овець заблукала в пустелі. Людина заблукала духовно, морально та інтелектуально. Це історичний факт. Людство втратило життєві орієнтири. В нього поламався компас душі. Людина не знає, де віднайти щастя, душевний спокій. Пхається в один чи інший бік, а миру немає.

Людина не може зрозуміти, хто її ворог, а хто друг. Вона витрачає останні сили, щоб знайти вихід з тупика, але гордість не дає їй зізнатися в тому, що вона заблукала. Біблія на загал усім заявляє: «І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім’я, той спасеться» (Дiї.2:21). Людина заблукала – в смертельній небезпеці. Той, хто відійшов від Бога, піддає свою душу небезпеці. Ним оволодіває відчай. Він думає: «Та кому я потрібен! Світу до мене немає діла».

Справжній стан людини плачевний. Люди розуміють, що щось у житті в них не так. Лікуватися вони намагаються самостійно, але не враховують реальності гріха, який полонив усіх.

До відкриття мікробів люди вмирали від дріб’язкових ран і подряпин. Медики вживали не стерилізовані інструменти, на яких була тьма мікробів. Ніхто навіть не підозрював, що ці інструменти ставали причиною смерті багатьох пацієнтів.

Гріх отруїв весь світ. Його мікроби проникли скрізь. Людина, при всьому бажанні, не зможе вилікувати свою душу світськими, побутовими, не божественними методами. Від них стає лише гірше.

Пошуки людини

Притча про вівцю розповідає, що Пастир Ісус Христос іде за загубленою вівцею, шукає її, поки не відшукає. Христос добрий. Його доброта до нас очевидна. Він турбується, оберігає від напастей диявола. Якщо ти, друже, до сьогодні не зрозумів, що Бог добрий, – це значить, що ти ще ніколи не звертався до Нього по-справжньому. Біблія пропонує: «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь, блаженна людина, що надію на Нього кладе» (Пс.33:9).

Бог обумовив спасіння грішника тим, що людина має особисто відгукнутися на Божий заклик щирим покаянням і вірою. Бог нікого не спасає примусово. Бог кличе, а людина має відгукнутися свідомо. Людина, чуючи Божий заклик, вагається, або відкладає відповідь на старість. Але душа черствіє і стає не чутливою до істини. Якщо ходити босоніж спочатку по піску, потім по камінню, то шкіра на підошві стане твердою. Незабаром навіть гостре каміння перестане спричиняти біль. Якщо постійно нехтувати Божою благодаттю і продовжувати жити в гріху, то з часом душа зачерствіє зовсім і Божого голосу не почує. Якщо ти, друже, готовий бути відшуканим і спасенним, відгукнись на заклик Христа, покайся і довірся Йому.

Велика знахідка

Історія повна великих знахідок. Але нам варто відшукати втрачений ключ від квартири, бо ця знахідка стає важливішою за найбільші знахідки. Найбільша знахідка у світі – це відшукана і спасенна людина.

Відшукавши грішника, Христос несе знайденого грішника «додому». Дім – це не просто будівля чи квартира. Це комфорт, домашній затишок, місце відпочинку, миру, взаєморозуміння, прощення, безпеки, любові, сімейної радості. Саме за цим томиться людська душа. Якщо ти втомився, блукаючи по світу в пошуках прощення і спокою, довірся Ісусу, і Він подарує те, чого найбільше потребуєш. Притча про вівцю розповідає, що коли вівця знайдена, радіють усі. Радіє прощений грішник: адже минуле очищене; теперішнє світле, бо Господь поруч; майбутнє визначене. Радіють оточуючі: ті, хто довго за тебе молився. Радіють жителі неба. «Говорю вам, що так само на небі радітимуть більше за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння» (Лк. 15:7).

Друже, можливо ти задаєшся питанням: «Кому я потрібний?» Пам’ятай, що ти потрібний Богу. Його Син помер за тебе на Голгофі. Він взяв на Себе весь твій гріх. «Бо Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих» (Рим.5:6). Він кличе тебе сьогодні довіритись Йому. Але на Його заклик потрібно відгукнутися.

Ось що від тебе чекає Бог

По-перше, покаяння. «І говорив: Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію» (Мр.1:15). Покаятися – означає висповідатися перед Богом, попросити у Нього прощення, змінити своє відношення до Бога, до себе, до гріха і залишити гріховний образ життя раз і назавжди.

Більше про Христа:

По-друге, потрібно увірувати в Ісуса Христа; усвідомити, що він Спаситель і Господь; і повністю довіритись Йому. Біблія каже: «Кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням (Дії 10:43). Як дитина довіряє матері свої іграшки в пісочниці, як пасажири довіряють водію або пілоту своє життя, так само і ти довір спасіння своєму Творцю. Він зрозуміє і простить тебе.

І, врешті, слідуй за Христом, практикуючи Його вчення. Все вчення Христа в одному слові: любов. Люби Господа, люби людей, як самого себе.

Друже! Бог зробив усе, що можна зробити, щоб спасти тебе. Він йде назустріч тобі. Зроби крок тепер до Нього.

Віктор Гамм

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник та головний редактор "Слово про Слово", видання з християнським корінням. Служить пастором. Його особисте життя відзначається відданістю родині: він є люблячим чоловіком і батьком трьох дочок, що додає йому натхнення у професійній сфері.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button