Оповідання – Одне просте слово
На вокзалах завжди буває немало підозрілої публіки, яка користується втомою і розсіяністю пасажирів чи просто намагається чимось підзаробити. Це або звиклі до спиртного, або безробітні, або люди, які з якоїсь причини опинились у біді.
Проводив свої дні біля вокзалу і один обідраний хлопчик: де вкраде що-небудь, де допоможе піднести валізу, чи важку сумку. Декілька разів його затримувала поліція, але в чомусь серйозному звинуватити не могли і тому відпускали… Він давно втік від батьків-п’яниць і жив від своєї праці, а точніше від майстерної спритності та проникливості.
Хлопчисько вже звик до того, що на нього поглядають із підозрою, женуть, обходять боком. Всунуть монету за піднесену сумку і відразу забудуть.
Одного разу на вокзал приїхала красива і багато одягнена жінка. Хлопець підійшов ближче, розраховуючи щось підзаробити. Дійсно, в жінки виявилася важка валіза і вона зупинила погляд на юному обідранці, кивнула до нього і посміхнулася. Хлопець підхопив валізу і поніс до вагону. Розраховуючись із ним, вона ввічливо і ласкаво промовила: «Дякую! Щиро дякую вам!» Він оторопів. Йому, злиденному, якого всі зневажають і підозрюють у всіх гріхах, красива жінка дякувала, як рівному! Значить, вона зуміла побачити в ньому щось таке, чого інші не змогли помітити. І йому захотілося вирватися з того життя, яким він жив, і стати іншим.
Незабаром мешканець вокзалів знайшов роботу, яка дала йому можливість скромно, але чисто одягатися, спати на справжньому ліжку. Потім він став навчатися – щоб отримати спеціальність для постійного заробітку, а потім і для загальної освіти. Звичайно, пройшло немало часу, перш ніж колишній злидень зайняв у житті достойне місце, але головне – це відбулося.
Більше про вдячність:
Життя цього чоловіка потекло зовсім в інший бік. Він став спеціалістом своєї справи, його почали цінувати на роботі, поважати. Якось, коли їхав у службове відрядження, він побачив ту саму жінку, яка колись так тепло і сердечно подякувала йому. Вона змінилася зовнішньо, але він упізнав її по голосу і по манерах. Підійшовши до неї і знявши капелюх, він промовив:
– Вибачте, ви не впізнаєте мене?
– Ні, – відповіла розгублено жінка. – А ви хто? Я не можу вас пригадати.
– Це вже не так важливо, – промовив молодий чоловік. – Я підійшов, щоб вам сказати: «Дякую! Щиро дякую вам!» Ці слова, сказані вами багато років тому, зробили мене зовсім іншою людиною.
Одне звичайне «дякую» може змінити життя когось, хто поруч із нами. Говорімо його частіше, і життя ставатиме іншим.
shans.com.ua