Проза

Справедливість і милосердя

Один чоловік часто нарікав на Бога: «Чому у світі стільки зла, несправедливості, чому Він нічого не робить, щоб припинити все це…»

Одного разу з’явився йому Ангел і каже: «Я дам тобі можливість виправити те зло, яке є у світі».

Чоловік оглянувся і побачив себе у величезній залі, повній різних людей, а сам він стояв на підвищенні біля трону.

– Сідай, – сказав Ангел, – сьогодні це твоє місце. Будеш суддею.

Чоловік сів на трон і побачив, що до нього підводять гарно одягненого юнака.

– Цей синок багатеньких батьків вважав, що весь світ належить йому, їхав п’яний за кермом, збив маленьку дівчинку, батьки відкупили його від людського суду, але тепер він стоїть тут. Твій вирок?

– В пекло!

– Але він ніколи не знав справжньої любові, батьки давали йому гроші, а не любов…

– І їх в пекло!

– Але вони ніколи не знали Бога, їх навчали, що Бога немає…

– Все одно в пекло!

– Наступний – політик, все життя обманював, крав, зраджував. Зраджував дружину, дітей, друзів, людей, які йому довіряли… Твій вирок?

– В пекло! 

– Що ж, – промовив Ангел, – далі в нас молода повія. Вона торгувала своїм тілом, зводила юнаків, чоловіків…

– В пекло!

– Але ж вона стала повією, щоб врятувати свою сім’ю від голоду.

– Все одно в пекло!

Ангел поглянув на чоловіка і сказав:

– Ти дуже суворий суддя.

– Я не суворий, а справедливий.

– Хочу тебе ще запитати – Ти любиш своїх дітей?

– Так, звичайно, люблю. В мене їх п’ятеро.

– Це добре. А кого з них ти любиш більше?

Чоловік обернувся до Ангела:

– Що за дивне запитання? Я їх люблю, бо вони мої діти, частинка мене. Я їх маленькими носив на руках, утішав, коли вони плакали, з радістю спостерігав за їхніми першими кроками, як вони підростали. Вони – моя радість, навіть коли були нечемні. Вони різні, і кожного з них я люблю по-іншому, але – нікого менше чи більше.

– Ти добрий батько і любиш своїх дітей, але тобі треба зробити вибір: хто з них піде до неба, а хто – до пекла.

Жах пройняв чоловіка:

– Ні, я не буду цього робити, – захотів встати з трону, але не зміг.

– Ти повинен винести вирок!

– Ні, я не хочу…

– Ти повинен винести вирок!

– Ні, не хочу, не буду, я не можу цього зробити. Вони ж мої діти…, – чоловік кричав, заперечував, сварився, але Ангел невтомно повторював:

Більше про Божу справедливсть:

– Ти повинен винести вирок! Хто з них, вони також згрішили…

Нарешті, остаточно втомлений, чоловік впав на коліна біля трону і закричав:

– Візьми мене!!! Я піду замість них!!! Візьми мене, тільки не моїх дітей!

В залі запанувала тиша. Було чути лише шепіт чоловіка: «Візьми мене, я піду замість них…»

Тут він відчув, як Хтось ніжно погладив його похилену голову і тихий голос мовив:

– Саме це Я і зробив для Своїх дітей.

Мирон Шкробут

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button