Блог Андрія Савича

Четвер: Агонія Христа і початок останньої битви

День добігав свого кінця, коли Ісус з учнями зібралися на останню вечерю. Цей тиждень був переповнений словами «останній раз» – останнє відвідування храму, остання проповідь, остання зустріч з друзями і ось остання вечеря, остання молитва, остання пісня (Матвія 26:30).

Нічого не підозрюючи, учні споживали Пасхальну трапезу в горниці, яку заздалегідь приготували за повелінням Учителя. Вечір був наповнений вченням Ісуса (Івана 13:1-18:1), неочікуваним обмиванням ніг, як приклад справжньої суті служіння (Івана 13:3-20), встановленням Вечері Господньої (Матвія 26:20–30; Марка 14:17–26; Луки 22:14–20) і дивним раптовим відлученням Юди із-за столу (Івана 13:30).

Дивовижно, що ніхто з апостолів і близько не запідозрив Юду в невірності. Навіть коли Ісус відправив його втілювати свої зрадницькі наміри, інші й гадки не мали, що відбувається.

«А Ісус йому каже: Що ти робиш роби швидше… Але жоден із тих, хто був при столі, того не зрозумів, до чого сказав Він йому. А тому, що тримав Юда скриньку на гроші, то деякі думали, ніби каже до нього Ісус: Купи, що потрібно на свято для нас, або щоб убогим подав що. А той, узявши кусок хліба, зараз вийшов. Була ж ніч» (Iвана 13:27-30).

Урок, який ми можемо взяти для себе з маскараду Юди: виявляється, вовки можуть виглядати й звучати майже так само, як вівці. Щобільше, інколи Бог, по Йому відомих причинах, дозволяє вовкам жити серед овець довгий проміжок часу і завдати багато шкоди, доки їх справжня сутність відкриється. Коли це станеться, ми повинні довіряти Богу, Який знає, що робить. Історія з Юдою нагадує нам, що навіть вовки, які пізніше будуть засуджені, грають свою роль в історії відкуплення.

Після того як Юда залишив їх, Ісус з 11-ма учнями пішли в Гефсиманію (Івана 18:1; Марка 14:32). Наближалася північ… Весняний місяць заливав сріблом деякі частини саду і своїм світлом створював химерні тіні оливкових дерев.

І ось там, в саду, Ісус виливає Свої моління перед Отцем і від напруги внутрішніх переживань на чолі виступають каплі поту й крові. Неподалік чути чиєсь сопіння. Це, притулившись до стовбурів дерев, сплять зморені учні. Учитель попросив їх молитися з Ним, оскільки Його душа в тривозі, але після ситної вечері їм так солодко спиться на свіжому повітрі, та ще й в затишному саду. Вони навіть не здогадуються, що чекає на них вже дуже скоро. Ісус на самоті, і Він продовжує молитися. Про цю останню Його молитву автор послання до Євреїв пізніше напише так: «Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти, і був вислуханий за побожність Свою». (Євреїв 5:7)

Ці слова показують емоційний стан Ісуса тоді, коли Він молився «з голосінням великим та слізьми». Євангеліст Лука (лікар за професією) додає ще дещо до цього опису: «А як був у смертельній тривозі, ще пильніше Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю…» (Луки 22:44).

«Смертельна тривога» в українському перекладі не зовсім передає той зміст, який закладав автор. В оригіналі стоїть грецьке слово αγωνια, тобто «агонія». Ось як пояснюють цей стан лікарі сьогодні – це сукупність останніх проявів життєвих функцій, що безпосередньо передують смерті. Під час агонії глибоко порушується діяльність вищих відділів мозку, затьмарюється свідомість, згасає діяльність усіх органів чуття, різко падає серцева діяльність.

«Голосіння великі зі слізьми» це описання «агонії» Ісуса. За що саме Він так переживав? Чому в Нього був такий стан?

Все це було від усвідомлення того, що Йому, святому й безгрішному, доведеться мати прямий контакт з гріхом, тобто саме на Нього буде покладено гріхи всього світу, що призведе до Його розділення з Отцем Небесним, чого ніколи не було до цього в Трійці. Ми не знаємо, як саме це відбувалося і що це означає повною мірою, але Отець залишить Сина на хресті вмирати в ще більшій агонії. Саме тому Ісус кричатиме з Христа: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Марка 15:34). Ось що було найстрашнішим для Ісуса. Син Божий не боявся смерті, не страждання і людське приниження викликали в Нього агонію, а саме усвідомлення того, що будучи в вічних стосунках любові з Отцем, Йому доведеться пережити те, чого Він ніколи до цього не переживав – гнів Отця і залишеність Ним, кажучи одним словом − пекло. Ісусу доведеться відчути на Собі всю важкість і мерзоту людського гріха, який Отець помістить на Нього, щоб осудити й покарати смертю. Все це величезний тягар, який ніхто з людей не здатний був знести, і навіть в Сина Божого думки про це викликали агонію і наступну молитву: «Якщо можливо, Отче, то нехай мине Мене ця чаша» (Марка 14:36). Саме за це молився і переживав Ісус. Іншими словами, Він ніби казав: «якщо є якийсь інший шлях спасти людство (щоб Мені не відчувати на Собі важкість гріха, Твій гнів і бути залишеним Тобою), то зроби це».

Що ж означає «був вислуханий за побожність Свою»? (в рос. перекладі «услышан был»). Бог не усунув чашу, Ісус страждав і пережив гнів Отця повною мірою. Однак Бог почув Його молитву і «ангол із неба з’явився до Нього, і додавав Йому сили» (Лук.22:43). Ангел додавав сили Ісусу, щоб зробити те, що Він мав зробити. Ангел, як посланець від Бога, прийшов зі звісткою: «немає ніякого іншого шляху. Але не здавайся, Отець Тобі допоможе».

Саме тому друга молитва Ісуса була вже іншої, що відображує євангеліст Матвій. «Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя!» (Матвія 26:42). Ісус, отримавши зміцнення від Ангела (а по суті від Отця) більше не молиться, щоб чаша Його минула, а щоб успішно випити цю чашу, тобто Він проявляє послух і приймає волю Божу. Ісус молиться про це і третій раз: «І, залишивши їх, знов пішов, і помолився втретє, те саме слово промовивши». (Матвія 26:44). «Те саме слово промовивши» тобто «нехай станеться воля Твоя».

Все це допомагає краще зрозуміти слова «…Того, хто від смерти Його міг спасти й був почутий за побожність Свою». В чому була побожність Христа? В тому, що Він був слухняний Отцю до кінця і був готовий прийняти та виконати Його волю, чого б це не коштувало. Саме про це пише Павло:

«Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної… Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я» (Филип’ян 2:8,9).

Отець дійсно почув молитву Ісуса і саме через Його побожність (послух) дійсно спас Його від смерті. Якби Ісус не був слухняним бодай один раз, то смерть би поглинула Його і Він ніколи би не воскрес. Однак саме тому, що Він впокорив Себе, тому Бог Його воскресив і повищив.

Проте, це буде пізніше, а зараз Ісус підіймається з колін і, будучи підкріпленим Отцем, спокійно йде будити учнів від сну. Він не гнівається на них, не кричить, а лише готує їх до зустрічі зі зрадником.

В цю мить Юда з воїнами швидкими кроками наближалися до них. Хоча Ісус омив йому ноги, але в його серці поселився ворог, якого тепер він беззаперечно слухається. Він мав зробити те, що мав зробити, і при тому швидко. Юда поспішав, бо хотів схопити Ісуса, поки поряд з Ним немає натовпу, і щоб Ісус кудись не втік. Але Ісус нікуди не втікатиме, а чекатиму Юду стільки, скільки треба. Ця остання молитва розставила все на свої місця і Його серце більше не тривожилося. Ісус з повною рішучістю готовий зустріти те, що передбачено Йому Отцем. Перед нами могутній Лев, Який добровільно йде на смерть, як Ягня.

Читайте також:

Ісус востаннє обвів поглядом Своїх сонних учнів. В Його очах було стільки любові до них. Лише зараз Петро помітив Його мокре від поту чоло і каплі крові. Він хотів щось Його запитати, але в цю мить галявина, яку досі освітлював лише місяць, ніби засвітилася від вогнів смолоскипів, а за спиною почувся такий знайомий, але тепер такий холодний голос.

– Радій, Учителю! – сказав Юда і поцілував Ісуса на знак вітання.

Остання битва розпочалася…

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Андрій Савич

Пастор церкви «Голгофа» м. Луцьк. Одружений, батько трьох дітей Магістрант програми «Біблійна душеопіка» КБС.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Дивіться також
Close
Back to top button